Яким має бути суспільне мовлення?
Громадське мовлення має випускати якісний медіа-продукт, незалежний від впливу олігархів, політиків, бізнесменів.
Суспільне мовлення (Public broadcasting) має служити в першу чергу суспільству, а не тим, хто бажає піару на теле та радіостанціях. Одного визначення терміну «суспільне мовлення» не має. Але є правила, яких мають дотримуватись журналісти. Вони повинні бути незаангажованими, об’єктивно та професійно висвітлювати інформацію.
Родоначальником суспільного мовлення вважають Велику Британію. Там у 1923 році заснували всесвітньовідому корпорацію BBC.
Є різні моделі фінансування суспільного мовлення. За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», в більшості європейських країн суспільні медіа фінансують за рахунок глядачів та реклами. Друге місце займає схема фінансування «держбюджет та реклама», на третьому – збір з глядачів, включаючи рекламу та пряму бюджетну підтримку. А фінансування тільки за рахунок збору з глядачів та тільки з держбюджету – найменш поширені в Європі. Суспільне телерадіомовлення розвинене близько в 50-ти країнах світу.
Однак у деяких східноєвропейських країнах і досі нема громадського мовлення. Зокрема, в Болгарії було прийнято законодавство, але не було впроваджене. Латвії та Литві не вдалося досягти прогресу в створенні суспільного мовлення.
Деякі українські експерти пропонують об’єднати НТКУ, НРКУ та обласні державні ТРК у єдине публічне акціонерне товариство, акції якого належатимуть державі без права приватизації. А керуватиме мовником буде Наглядова Рада, віддалена від влади. Фінансувати українське мовлення планують коштами з держбюджету впродовж перших років існування.
Які «загрози» бачить гендиректор Волинської ОДТРК від «медійної» реформи
Генеральний директор Волинської обласної державної телерадіокомпанії Ольга Куліш вважає, що суспільне мовлення має забезпечуватись державним бюджетом, що наповнюється шляхом оподаткування доходів усього працездатного населення і бізнесу, хоча бачить й інші можливі джерела фінансування: доходи від реклами і платних послуг, від продажу власної відеоаудіопродукції, від оренди, спонсорство. Щоправда, вважає, що ці джерела несуть загрозу – часткову втрату незалежності мовлення, бо ж знаємо: «хто платить, той і замовляє музику».
«В ідеалі – тільки державне фінансування і ніякої реклами на каналах. Думаю, що такий підхід підтримали б на «ура» і комерційні ЗМІ, бо ж позбулися б конкурента, і глядачі, бо ж інформація без рекламних вставок – це велике задоволення!», – вважає Ольга Куліш.
«Про окрему абонентську плату я б і не згадувала, бо в українських реаліях вимагання від і так збіднілого до краю народу додаткової оплати «за телевізор» викличе великий спротив і негативне ставлення до суспільного мовлення», – додає вона.
Пані Куліш вважає, що на рівні термінів «суспільне» і «державне» різниці немає жодної.
«За великим словником англійської мови Мюллера слово «Public» перекладається як «публічний», «суспільний», «державний». Відмінність в тому, який зміст вкладається у ці терміни. У нас в Україні поняття «держава» часто плутають із поняттями «влада», «уряд», а тому державні телерадіокомпанії сприймаються як провладні. Певною мірою так і є. На цьому етапі розвитку нашої країни влада має велику спокусу і великі можливості впливати на програмну політику державних ТРК: шляхом зміни керівника на такого як треба, або ж обмеженням фінансування», – зазначає Ольга Куліш.
На її думку, формування системи державного мовлення України необхідне не на рівні зміни вивісок ( яка різниця «міліція», чи «поліція», аби порядок був), а на рівні запровадження європейських стандартів суспільного (державного) мовлення.
«Поки що і Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», прийнятий у квітні 2014 року, і проекти змін до нього не відповідають європейським стандартам, а ще гірше те, що документи ці далекі і від українських реалій», – говорить Ольга Куліш.
«Але процес запущено, і я впевнена, що спільними зусиллями європейських експертів, українських медіа-фахівців і юристів Суспільне мовлення України буде створене. Цим каналам українці зможуть повністю довіряти, бо там не буде брехні, напівправди і маніпуляцій свідомістю. Але чи сподобається таке мовлення владі і олігархам? Звичайно ж, ні», – додає вона.
Також Ольга Куліш поділилась своїм баченням того, як варто забезпечувати незалежність суспільного мовлення.
На її думку, незалежність має бути забезпечена плановим і обов’язковим фінансуванням з державного бюджету на рівні потреби і правовим захистом вищого менеджменту і журналістів суспільних телерадіокомпаній від зовнішніх впливів.
«Не повинно бути механізму звільнення керівників і журналістів іншого, ніж буде прописано в Законі і в Статуті. Але менше всього треба думати про незалежність, як про вседозволеність. Контролюватиметься суспільне мовлення значно суворіше, ніж зараз державне мовлення», – зазначає вона.
Контролером буде не влада, а суспільство, яке уповноважить на цю функцію обрану громадянським середовищем Наглядову Раду. Буде й багато обмежень, до яких не хочуть звикати українські журналісти.
Ольга Куліш розповідає, що як тільки суспільне мовлення почне думати, як заробити прибуток, так зразу місія об’єктивного інформування і просвітництва суспільного мовлення стане міфом.
Ольга Куліш заявляє, що спротиву медіа-реформі на обласному рівні нема.
«Ви думаєте, обласним державним телерадіокомпаніям не хочеться бути незалежними від фінансування і політичних утисків? Система державного телерадіомовлення України вже зараз працює за програмною концепцією суспільного мовника. А що якість не завжди влаштовує глядачів і слухачів, то відповідь відома: збільшиться фінансування – зростуть вимоги – поліпшиться якість», – заявила Ольга Куліш.
Натомість, спротив є в тому, як розпочали цю реформу впроваджувати з квітня 2014 року. На її думку, протизаконну постанову прийняв Кабмін восени 2014 року щодо створення НСТУ у формі публічного акціонерного товариства і щодо ліквідації існуючих державних мовників.
Ольга Куліш вважає недопустимим і можливе анулювання діючих ліцензій на право мовлення, якими володіють регіональні державні телерадіокомпанії. Це означає позбавлення територіальних громад власних телерадіоканалів. За її словами, проти цього і подібного виступають фахівці медіа-сфери і не лише в областях, а й на національному рівні.
«Наші новітні «медіа-революціонери» можуть мені заперечити: «Це міфи! Ніхто не збирається ліквідовувати регіональних мовників». Завдяки нашому спротиву і здоровому глузду, категоричні заяви київських реформаторів, що лунали у 2014 році, потроху стають міфами, але загроза ще не минула. Тому відстоювати інтереси суспільства при реформуванні державних ЗМІ будемо і надалі», – заявляє Ольга Куліш.
Експерт пояснив, чому «суспільне мовлення» краще «державного»
Медіа-юрист Інституту розвитку регіональної преси Олександр Бурмагін вважає, що суспільне мовлення краще державного. Адже в суспільному максимально позбавлено впливу, як з боку «високих» посад та кабінетів, так і з боку фінансово-промислових груп.
«Після останньої зміни політичної еліти відбулось “прозріння”. Прийшло розуміння того, що вчорашня опозиція, як виявляється була абсолютно права щодо бачення розвитку держави і майбутнього країни. Що в Митний союз не треба, а треба в ЄС, що позаблоковий статус заважає інтегруватись в структуру НАТО. І цей альянс є гарантією безпеки», – іронізує Олександр Бурмагін.
За його словами, аналогічна ситуація була після суспільного зламу в 2004 році і реваншу Партії Регіонів у 2010-му. Це говорить про те, що інформаційне наповнення “державного” мовлення контролює той, хто у конкретний час опиняється при владі, зокрема це і стосується місцевого телебачення.
«Редактори і керівники думають в першу чергу про свої посади і посадові оклади, прирівняні до державних пенсій, а не про якість інформаційного продукту. В країнах, де створили дійсно незалежне суспільне теле і радіо мовлення неможливо уявити такі явища, як наприклад «темники». Аудиторія довіряє цим джерелам інформації і знає, що вони дійсно незалежні і професійні», – зазначає медіа-юрист.
На думку Олександра Бурмагіна, всі регіональні підрозділи мають бути реформованими разом із центральним теле та радіоканалами.
«Позиція і стандарти Ради Європи говорять однозначно, що комунальні і державні ЗМІ – це нонсенс”, – стверджує він.
Олександр Бурмагін вважає, що в перші роки має бути підтримка суспільного мовлення з державного бюджету, яка згодом має зійти нанівець. Бо бюджетні кошти, як не виписуй процедуру – це певна залежність.
За словами Олександра Бурмагіна, щоб суспільне мовлення в Україні було справді незалежним, треба виписати якісне законодавство і впровадити його. Там мають бути гарантії неможливості втручання в редакційну політику з боку будь-яких третіх осіб та механізми фінансової незалежності. Для цього має бути славнозвісна «політична воля», з якою останнім часом спостерігаються проблеми. Бо вже деякі представники фракцій з коаліції починають говорити, що треба хоча б регіональних мовників залишити владі. Мовляв, «хоча б якийсь ресурс інформаційний влада повинна мати». Це абсолютно хибний шлях, який ще й показує справжні наміри і обличчя деяких політичних сил.
«Тиск і увага суспільства до цього питання має бути постійною. Інакше ця реформа може забуксувати і ми не отримаємо принципово нових джерел інформації і змін в цій частини суспільного життя”, – вважає медіа-юрист.
Чи готові волиняни платити за суспільне мовлення
В центрі міста Луцька було проведено журналістське опитування щодо того, чи потрібне суспільне мовлення. І якщо так, то чи готові волиняни платити незалежним медіа.
«Суспільне мовлення потрібне, щоб ніхто не впливав на телебачення і ніхто нічого не замовляв. Нам потрібно створювати своє телебачення незалежне. Кожного місяця могла б виділяти по 50 гривень на це», – розповідає 34-річна лучанка Оксана.
«Не готовий платити за суспільне, бо думаю, що в нас таке зробити зараз неможливо. Зараз є багато провладних видань, чимало ЗМІ належить олігархам», – зазначає 24-річний Максим.
«Люди повинні бачити те, що справді показують. Суспільне мовлення потрібне. Я готова платити за це, але дивлячись яку суму. Якщо 20 гривень – це нормально, але не більше», – розповідає 27-річна Аліса.
« Україні потрібне суспільне телебачення, тим більше й у наш час, коли йде війна. Є на українському телебаченні правдиві новини. Якщо буде суспільне – це теж плюс. Я готова платити за суспільне мовлення, але якщо буде не дуже дороге. Все залежить від ціни», – зазначає 21- річна Оксана.
«Я як громадянин хочу знати, яка об’єктивна ситуація в країні складається. Треба, щоб ЗМІ подаючи інформацію, не переважували в ту чи іншу сторону, не висвітлювали новини суб’єктивно. Суспільне мовлення може піднімати такі тема, які не будуть піднімати інші ЗМІ. Я готовий виділяти щомісячно максимум 25 гривень на суспільне мовлення», вважає – 22-річний Віктор.