«Якби не було друзів, то не було б і мене. Хтось би був інший, але не я», – Сергій Шишкін

«Я повертаюсь з далеких країв…» – ці слова однієї з пісень відомого українського барда-піанста з Володимир-Волинського Сергія Шишкіна стали певною мірою пророчими для її автора. У квітні цього року музиканта було госпіталізовано до реанімації після двох інсультів.

«Лишився живий дякуючи молитвам, підтримці рідних та друзів», – каже Шишкін і жартує: «Нормальний артист двічі повертається на сцену. Ну от і мені доводиться вертатися».

Негаразди із здоров’ям не підкосили його бажання творчої реалізації та жаги до життя. Реабілітація та репетиції вдома поступово дають свої позитивні результати. Як випадає нагода, Шишкін виходить на сцену, що для нього не лише невід’ємна частина життя, а й перевірка “бойової готовності”.

«Після інсульта вперше виступив під час святкування свого шістдесятиріччя. Хоча після лікарні минуло декілька місяців, але не міг проігнорувати цю можливість. Я насправді не знав, що можу на той момент, але зрозумів це, коли опинився на сені. Як тільки заграв, то усвідомив, що вже нічого не можу…  Тоді було вже, а потім мені довелося довго вдома займатися і тільки зараз по одній – дві пісеньці я виконую на сцені. Відчуваю, що сили потроху вертаються», – каже Сергій Шишкін.

Ще однією мотивацією  музиканта «повернутися до пам’яті» є бажання дописати фінальну пісню до альбому, який стане восьмим у його доробку. Композицію Шишкін хоче присвятити друзям. Адже, зізнається: «Якби не було друзів, то не було б і мене. Хтось би був інший, але не я».

Шишкін поділився з «Громадським.Волинь» своїми творчими планами, і з посмішкою дивиться у майбутнє:

«Вже є певні пропозиції та ідеї, але всьому свій час. Мені радісно, що мене не забувають. Хто б мені і що не казав, але я відчуваю, що людям треба моя творчість. Можливо не зразу є ця обратка та вдячність, але зараз я дуже добре це розумію, що всі роки недарма займаюся своєю справою».

На підтвердження цих слів нагадаємо, що нещодавно музикант отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України». Хоча усе своє життя Шишкін і в творчості, і в громадських переконаннях певною мірою зайняв опозицію до владних структур, але приємно, що і тут визнають його досягнення. Хочеться сподіватися, що ця підтримка з боку влади й надалі буде не лише у званні, теплих рукостисканнях, “дружніх” селфі, а у конкретному організаційно-фінансовому сприянні. Адже Шишкін – це не просто музикант. Це – важливий елемент сучасної, якісної, актуальної культури Волині. Культури, яка мотивує думати і відчувати себе мислячою людиною.

ДМИТРО БЕЗВЕРБНИЙ