Вже місяць кордон з Польщею став шляхом порятунку для мільйонів українців. Тікаючи від війни та у пошуках безпеки люди іноді по кілька діб стояли у чергах. Тут збираються тисячі людських доль зі своїм болем, своїми трагедіями і сподіваннями. Хоча сподівання у них здебільшого не масштабні – лише знайти безпечний прихисток, де немає сирен та вибухів. 

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» побував на польських пунктах допомоги українцям, які тікають від війни. 

– Тікали з-під Бучі через ліси, бігли вночі до автобусів. Вибігли тільки в тому, в чому були. Над головою постійно літали літаки і бомбили. Ніколи цього не забуду. Досі здригаюсь і закриваюсь руками як тільки почую якийсь гул, – розповідає жінка з черги на кордоні. Просить не фотографувати і не вказувати імені – досі не може подолати страх і стрес.  

Таких історій тут тисячі. Проте розповідають їх неохоче. Дорослі воліють більше мовчати та уникають фотографування. Діти ж охоче розповідають про страшну реальність не зі слів бабусь чи дідусів, які сподівалися, що війна вже не повториться. 

За даними ООН, з початку повномасштабного вторгнення росії Україну покинули вже 3,7 мільйона громадян. Для понад 2 мільйонів першим притулком стала сусідня Польща. З перших днів тут взялися зустрічати і надавати допомогу українцям, які тікають від війни. Тут допомагають інформаційно, харчуванням, одягом, психологічно, координують із транспортом та зв’язком.  

На пункті пропуску «Устилуг-Зосін» центри підтримки працюють від першого дня війни. Свої намети тут розмістила «Польська гуманітарна акція», «Карітас» та інші благодійні організації. 

Волонтери «Польської гуманітарної акції» кажуть, що допомогли вже тисячам українців, які перетнули кордон.

– Перші 10 днів ми приймали тут дуже багато людей, а згодом кількість трохи зменшилась, – розповідає волонтерка. – Ці перші дні були дуже важкі, бо була низька температура, йшов сніг, було дуже холодно. Тоді проходило за день орієнтовно 8 тисяч людей, зараз це мабуть до двох тисяч. Бачимо, що людей поменшало, хоча ситуація насправді важка. Пригощаємо людей їжею, теплим чаєм, тут можна сміливо брати всі продукти, які потрібні. Опікуємось і домашніми тваринами. А також хочемо зробити невеличкий ігровий куточок для дітей. Плануємо, щоб такі пункти допомоги зробити і на українській стороні.  

Щодня біля цих наметів збираються жителі Харківщини, Київщини, Донеччини, Житомирщини. Комусь вдалося евакуюватися, хтось виїжджав уже під обстрілами, у когось розстріляли сусідів і тільки тоді вирішили тікати, а хтось встиг скоординуватися разом із сусідами, щоб легше було вибиратися. 

Сім’я Антона і Артема із Димерки, під Києвом, на виїзд із села мала лише кілька хвилин. Коли танки з’явилися у сусідньому селі і росіяни розстріляли сім’ю, тоді вирішили їхати.

– Ми сиділи дома, у Димерці. Від початку війни у нас майже кожного дня щось збивало наше ПВО,– розповідають хлопці, гріючись біля вогнища у пункті допомоги на польському кордоні. – Поряд на головній трасі їхала колона танків, їх розбили і дороги, яку недавно будували, вже немає. А потім почали проїжджати танки вже в сусідньому селі. Їхала одна сім’я – росіяни забрали у них машину і розстріляли. Нам вранці подзвонили і сказали, що у нас є 15 хвилин, щоб виїхати. Ми з батьками їхали своєю машиною, спочатку доїхали до бабці у Хмельницьку область, а потім сюди. Далі плануємо у Німеччину, там у нас є знайомі. 

У пунктах допомоги на кордоні українці перебувають недовго. Поляки організували довезення до пунктів прийому біженців, які розміщуються у прикордонних населених пунктах. Зокрема у Грубешові та Замості. Від кордону вимушених біженців забирають поліцейські машини, машини дорожніх служб, спеціальні автобуси благодійних організацій, а також волонтери. 

У пункті прийому у Замості, який розмістили у приміщенні басейну, щодня людно. Автобуси, поліцейські машини, волонтери привозять сюди сотні біженців. Сюди також приїжджають і рейсовим або власним транспортом. 

Паркан басейну огорнутий довгим жовто-блакитним інформаційним стендом із написами українською та польською мовами. На дорожньому кільці, неподалік цього пункту, розмістили інформаційний стенд у кольорах українського прапора. У Замості також можна побачити білборди у жовто-блакитних кольорах зі словами підтримки України. 

На подвір’ї басейну розгорнули інформаційний пункт і консультують щодо руху транспорту, пошуку житла, надають стартові пакети для зв’язку.

Тут безкоштовно можна попити чаю, кави, чи соку, відпочити і отримати їжу, якщо вирушаєш в дорогу. На чергуванні в наметі допомоги саме працює очільник міста Замосць Анджей Внук. Розставляє на столі воду, солодощі, соки, складає порожні коробки та запрошує пригощатися.

– У мене сьогодні вихідний в ратуші, то я працюю тут, – розповідає пан Внук. – Через наш пункт пройшло понад 500 тисяч біженців. – Незначна частина залишається тут, а багато поїхали далі у більші міста. Намагаємось всім допомагати, тут все можна брати безкоштовно. 

В іншому кінці намету розмістили ряди стільців з українською символікою, аби люди могли присісти та відпочити. 

Поруч з інформаційним наметом на вулиці розмістили й намети з товарами першої необхідності  – засоби гігієни, одяг, дитячі речі, іграшки.

До намету саме заходить група школярів із матерями. Шукають потрібну інформацію, беруть чай та бутерброди. 

– Ми з села Загальці, це біля Бородянки під Києвом, там зараз вже ворожі війська, – розповідають троє однокласників. – Ми приїхали сюди з матерями. Нас бомбили, ракети навіть поряд скинули. Ми виїхали разом зі знайомим своїми машинами. Було багато блокпостів, але спокійно проїхали. У нас там зараз знайомі залишились, то кажуть, що російські війська дуже близько, немає зв’язку, світла. Ми спочатку були у Кракові, а тепер знайшли житло біля Замостя. 

У самому приміщенні басейну теж розміщують вимушених біженців. Тут готують гарячу їжу, також тут можна прийняти душ та переночувати. Проте, не завжди є вільні місця. 

Рюкзаки, сумки, одяг розкладені просто у коридорі на лавках та підлозі. Поруч лежить і одяг, який приносять мешканці міста для потребуючих. У спортзалі на підлозі рядами розкладені матраци та каремати із постіллю. На них сидять діти, лежать матері та подекуди батьки. 

– Тут не можна фотографувати. Не дозволено. – забороняє адміністраторка. 

Втім, це фото не було б нове для нашого часу. Це лише один із сотень спортзалів, які стали тимчасовим прихистком для українців як в Україні, так і в Польщі. 

Біля входу в інформаційний пункт зустрічаємо сім’ю з Донеччини з трьома малими дітьми.

Кажуть, коли вибухи почали лунати вже зовсім близько, теж вирішили їхати. Зібрали троє маленьких дітей, схопили лише найнеобхідніше і поїхали. Тут не мають ні знайомих, ні родичів – сподіваються на допомогу небайдужих. Як і мільйони інших українців, що втекли від війни.  

За даними польської прикордонної служби, станом на 27 березня від початку повномасштабного вторгнення росії країна прийняла 2,3 мільйона українців. Віднедавна у польській пресі та політикумі заговорили про гуманітарну катастрофу, а міста Варшава та Краків відмовилися від прийому біженців ще всередині березня. Водночас місцеве самоврядування просить про підтримку уряду як фінансову, так і організаційну. 

Нагадаємо, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну уночі з 23 на 24 лютого. Від бомбардувань постраждали десятки прифронтових міст, серед яких і обласні центри Чернігів, Суми, Харків, Херсон, Миколаїв та інші.