Волинська сім’я показує Україні приклад енергетичної незалежності

У Липинах поблизу Луцька мешкає українсько-грузинська родина, яка вже кілька років практично не купує електроенергію у держави. Тепло, світло і комфорт в домі забезпечують навесні і влітку завдяки сонцю, восени і взимку – вітру і енергії землі. Саме саморобний вітряк біля будинку в час тотальної економії енергоносіїв спонукав «Громадське. Волинь» постукати у двері завбачливих господарів. 

А за ними виявилась ціла лабораторія.

Як не залежати від державної електроенергії? Чи по-кишені українцям альтернативні енергоносії? За скільки років окупляться власнику сонячні модулі? На ці та інші питання відповідали господар дому Махо Цінделіані і його однодумець луцький інженер Юрій Слива. Вже 5 років обоє вкладають весь вільний час, ідеї, кошти і зусилля в енергетику майбутнього. На гаражі, який водночас є лабораторією, розмістились сонячні модулі різного зразка. Для більшості українців це, покищо, дороге «задоволення». Раціоналізатори кажуть, що влітку вони зезпечують господарство енергією більш, ніж достатньо. ЇЇ можна було б продати державі, тоді модулі окуплювалися б набагато швидше. Адже узаконений тариф дозволяє заробляти на надлишках сонячної енергії приблизно 200 гривнів щодня. Але для цього слід владнати з усіма бюрократичними процедурами. Поки що липинська лабораторія не може цим похвалитися.

На сезон осінь-зима виручає вітряк, – каже господар. Комплектуючі для установки замовляли, а потім вдосконалювали, аби збільшити енерговіддачу. Це, насправді, не перший і не ліпший наш вітряк, – розповідає Юрій Слива. Ще у 1992 обладнав таку штуку у себе на дачі. А два роки тому встановив вітряк на прохання одного з начальників Кузнєцовської атомної станції! Зараз Юрій Слива і Махо Цінделіані розробили нову модель, що не боїться бурі. Її винт не лише автоматично повертається відповідно до зміни вітру, а й займає горизонтальне положення, у разі поривів. Таким чином вітряк захищений від поломки.

Навички раціоналізатора Юрій Слива здобув під час навчання у Львівській політехніці. Зараз липинські умільці співпрацюють з ТзОВ Енергетична альтернатива з Харкова і Львівською лаболаторією розвитку малої вітроенергетики.

Окрім вітру й сонця енергію для обігріву дає земля. У Липинах випробовують в дії так звані теплові насоси типу вода-вода. Принцип їх дії такий: у свердловину опускається насос, що забирає з землі воду температура якої практично незмінна протягом року і подає у пристрій, який нагріває її до 60-70 градусів. Такі установки дуже широко використовують у сусідній Польщі, а в Україні їх взагалі нема. Окрім того в липинській лабораторії цілий арсенал акумуляторів, генераторів, лічильників і інших приладів, необхідних для дослідження і вдосконалення альтернативної енергетики. Зараз працюють над електромобілем.

Загалом за приблизними підрахунками у свої розробки винахідники-аматори вже вклали понад 60 тисяч долларів. За що часто чують картання від господині, Алли Цінделіані. Коли у селі почалися аварійні відімкнення світла, напевне, не одна сусідка позаздрила дружині винахідника. Загалом для того, аби не бути залежними від «державної» електроенергії, кажуть умільці, для будинку площею 100-150 квадратних метрів досить придбати 6-9 сонячних модулів і встановити невеликий вітряк. Усе це, теж за їхніми словами, може окупитися за 4-5 років. А за умови продажу надлишкової енергії державі – набагато швидше.

Зараз багато йдеться про енергетичну незалежність України, але то все лише слова, – кажуть герої нашої публікації. Їх дивує, що держава не підтримує їхні ініціативи хоча б безвідсотковими кредитами. Адже, окрім економії коштів, така енергетика не впливає на екологію. А сонце і вітер, на відміну від газу, вугілля та деревини – невичерпні джерела енергії.