Воля

Воля

За пару днів настане друга річниця, як я стояв на центральному майдані нашого міста і був одним з 164 голосів, які, що було сил, проголошували слова зазначені в VII розділі статті 64 Закону України про Національну Поліцію. За весь час перебуваючи на посаді інспектора я ні разу не зрадив тим зобов’язанням, що взяв на себе. Навіть тоді, коли мої особисті переконання спонукали мене зробити одне, а закон вимагав іншого, то я завжди поступав згідно чинного законодавства. Ото вже потім напарник мав що слухати. 

Не дивлячись ні на що, я любив цю роботу, можливо якийсь лисий дядя Вам скаже, що то не робота, а служба, але не слухайте його, бо він забув, що таке бути патрульним і, якщо вірити чуткам, то єдине, що він зробив, щоб обійняти таку високу посаду, це те, що він навчався в одному навчальному закладі разом з людиною, що обіймає посаду в Національній поліції, але трошки вищу.

На першу річницю випала наша зміна, тому “пламєнну рєчь” про “офіцера в душі” ми почули перші, з самого ранку. Перед тим, як заступити на зміну, до нас прийшло все керівництво і поздоровило з річницею.  З моментів, які запам’ятались, та врізались в пам’ять:

Нас викликали по одному, і начальник тиснув руку, і давав пакунок з нагоди річниці. Там був пряник у формі “пріуса”, магнітік, подяка батькам за те, що вони виростили гарних синів і дочок своєї держави, прапорець “Один рік з Вами” і наче все. Коли підійшла черга виходу одної моєї колеги, то начальник не потис їй руку, мотивуючи тим, що вона дівчинка. Тоді я сказав вголос, тихо, але думаю мене почули всі: “Вона в першу чергу офіцер.” На що він відпустив ремарку про те що: “Немає чого пердіти з задніх рядів” чи щось на зразок того.

Під час своєї промови начальнік посміхнувся і сказав, що вибив нам премію в Києві. Всі зраділи: невже він хоч щось спромігся зробити? Але з часом радість змінилась іншими відчуттями. Певно керівництво не підозрювало, а може і досі не в курсі, що патрульні різних міст спілкуються між собою, намагаються ділитись досвідом. І завдяки цьому ми взнали, що премію на новий рік отримали патрульні всіх міст, але і не тільки патрульні, а й працівники інших підрозділів МВС та інших державних структур.

Але це прелюдія. Якось після того стояв я на пості з одним своїм колегою… Про нього кажуть: «мовчить-мовчить, але як скаже…». На той момент керівникам прийшла ще одна «генітальна ідея», про те що на пості мають стояти двоє, на вулиці, бажано посередині дороги. Бо, бачте, комусь з високих керівників так подобається, коли на дорозі стоять патрульні. І всім було по хєру, що в нас осіння форма, яку вони називали демісезонною, наче від того вона ставала теплішою. А при тому, що на пості всього троє, і двоє з них мають бути на вулиці, то виходило, що за самих сприятливих обставин ти за зміну простоїш на вулиці 8-9 годин, і зігрітись за таких умов майже нереально. Я вже мовчу про те, скільки доводилось на себе вдягати під ту форму щоб не відморозити нічого.

Так от, стояли ми годину мовчки, якщо вам потрібна людина з ким помовчати, то цей патрульний був ідеальний варіант. Якщо була б номінація саме красномовне мовчання, то він був би по-життєвий лауреат. Щось забагато ввідних виходить. Наприкінці його другої години він подивився вдалину і своїм низьким голосом з інтонацією повної відрази, сказав: “Я вам премію вибив… Тьху бл…ть” і пішов в бік поста.

Людям для яких честь, гідність та вірність-  непрості слова, дуже важко працювати під керівництвом тих для кого це порожній звук. Коли правила діють тільки на патрульних. Коли патрульного чихвостять в хвіст і гриву за дрібні помилки, а керівникам та їх друзям сходять з рук такі зашквари, що і до звільнення недалеко. За таких умов працювати дуже складно і лише розуміння, що робиш потрібну справу дозволяє триматись.

А велике керівництво в столиці замість того, щоб розібратись куди пропадає особовий склад, і чому взагалі склалась така ситуація, нічого кращого не вигадує, ніж попросити керівників сусідніх областей відрядити своїх людей, щоб компенсувати кадровий голод до виходу нових патрульних, набір яких нам обіцяли більше року.

Тому поліція втрачає хороших патрульних, а поліцейські друзі і куми лишаються при посадах і далі вигадують нові приколи, як “поліпшити” роботу простих патрульних, які всю зміну на вулиці, а не як дехто в своє чергування дрихне вдома або в себе в кабінеті.

Незабаром на вилиці вийдуть випускники школи в Сокиричах (сподіваюсь, їх краще підготували до першого патрулюванн,я ніж нас ). На деякий час кількість патрулів в місті збільшиться, але їм вже готують нові веселощі, які ще досі не впровадили, щоб не звільнились, і ті що тримаються з останніх сил.