«У війни немає вихідного» – актори луцького театру, який став волонтерським центром

Майже два місяці поспіль у цьому творчому просторі замість сценічних лаштунків картонні коробки з продуктами, спорядженням та медикаментами. Замість акторів тут – невтомні волонтери, які теж два місяці поспіль тримають міцний тил. Допоки їхні сценічні костюми відпочивають у гримерці, актори щоденно сортують, фасують, запаковують сотні коробок із найнеобхіднішими речами. Так мистецький осередок театру «Гармидер» перетворився на волонтерський штаб допомоги ЗСУ «Ангар».

Як працює «Ангар» далі  в матеріалі “Сили правди” загалом з 24 лютого волонтерський штаб зібрав понад 16 мільйонів гривень. Із першого по 19 квітня волонтерам вдалося зібрати більше трьох мільйонів гривень, 30 тисяч доларів, 7,5 тисяч євро та 18 тисяч злотих. Зібрані гроші волонтери витрачають здебільшого на спорядження для військових. Також щоденно волонтери центру відправляють у зони бойових дій та постраждалі регіони понад десяток автомобілів з різною допомогою.

З першого погляду цей простір нагадує величезний мурашник: дівчата розфасовують товари у коробки, чоловіки носять коробки на вулицю, інші заносять нові вантажі з вулиці. Під стіною в центрі працює міжнародний відділ – щось обговорюють, телефонують, з’ясовують. Праворуч від них дівчата займаються фасуванням медикаментів.

Навколо постійний рух, телефонні дзвінки і обговорення тем, знайомих тільки цим людям: скільки є коштів, чи знайшли атропін, чи довантажили машину, чи забрали спорядження?

– У нас працює десь тридцять людей, плюс-мінус, бо вже багато почали виходити на роботу, але навіть після роботи приходять сюди як додому. – розповідає волонтерка Юлія Яцун. 

Розмовляємо із Юлією просто посеред ангару, серед високої гори коробок. За імпровізований стіл нам теж слугує гора картонних коробок.

–  Ми ніби і до шостої працюємо, але насправді довше, –  розповідає волонтерка. – Говоримо, що розпочинаємо роботу з 10 години, але вже з 9 тут завжди хтось є, тому що багато привозять вантажів. Іноді треба бути раніше, бо вантажі везуть кудись далеко, наприклад Харків чи Чернігів. А іноді треба бути до шостої ранку – значить треба. Ми керуємось правилом, що у війни немає вихідного, у війни немає обіду, тому робота не припиняється. Нам приносять обіди, і коли хтось їсть, то хтось може поїсти пізніше. У нас працює міжнародний відділ, який займається пошуком і закупівлею, є комунікаційний відділ, відділи, що займаються засобами гігієни, тактичним спорядженням. 

У центрі працюють здебільшого творчі люди – артисти театру, їхні друзі та знайомі. Їм вдалося організуватися відразу в перший день війни і кожен без зайвих розмов взяв на себе певну ділянку роботи.

– Ми розпочали цю роботу 24 лютого, – ділиться режисерка театру Руслана Порицька, відірвавшись від роботи. – Після обіду ми винесли декорацію, яка була змонтована для вистави, розмонтували все обладнання, театральне, концертне для того, щоб бути готовими до викликів. І так поступово кожен взяв на себе певну частину роботи, щоб це було не хаотично, щоб кожен мав свою зону відповідальності. Умови, в яких ми знаходимося, не є сприятливими для творчого процесу. Те, що відбувається в нашій країні, це настільки сильно в негативному контексті, сильно з емоційної точки зору, що театру немає що робити в цей момент. Ми не спроможні на сильніші емоційні висловлювання. Якби ми були за кордоном, то ми могли б це доносити, бо вони не бачать прямих військових дій, відео, фото, які ми бачимо щодня. А нам цього достатньо. Я розумію, що можна з іншого боку підійти – підбадьорювати публіку, це теж дуже потрібно. Але за моїми відчуттями, те що ми робимо зараз – дуже пряма допомога – та, що в прямому сенсі захищає життя, дає хліб. Це є базове, і це про людяність. Тому ми відчуваємо, що в першу чергу повинні робити це.

До приміщення саме заносять обід. Його теж принесла волонтерка Ольга Наход.

– Обід! – голосно оголошує Ольга, – Підходимо по борщ! 

Волонтери беруть свої тарілки і пробираються між коробками до столу. Вишиковується невеличка черга.

Кожен зі своєю тарілкою прямує на своє робоче місце або просто присідає десь між коробками. Дехто їсть стоячи. Тут немає години на обід. При такому обсязі роботи це була б величезна розкіш. Тому буквально за кілька хвилин обідня перерва закінчується і мурашник знову оживає: знову складаються коробки, шурхотять пакети, тріщить скотч, лунають розмови про відвантаження. 

– В основному ми працюємо на ЗСУ, – провадить далі Юлія. – Географія наших відправлень широка – Київ, Харків, Чернігів, Лисичанськ, Миколаїв, Запоріжжя. Ми звітуємо на які напрямки відправляємо, щоб люди розуміли, бо дуже багато людей допомагає. От за 15-17 квітня у нас було 33 відправлення – Херсонська область, Донецька, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Сумська, Київська. Ми опрацьовуємо запити, які приходять із регіонів, спілкуємося про логістику і доставляємо. Запити до нас надходять напряму. Люди самі виходять на зв’язок. Іноді телефонують і кажуть: ми у вас купимо. Ми ж кажемо, що ми можемо дати безкоштовно. В нас є друзі в Києві, в багатьох регіонах, які працюють в інших волонтерських організаціях і до нас звертаються. Ми допомагаємо їм, а вони вже розсилають в різні місця. 

У цьому безперервному русі іноді знаходиться місце і для свята. Про це свідчать кольорові кульки над обіднім столом.

– Вітаємо нашого найкращого фінансового менеджера! – голосно гукають хлопці і дівчата, коли до ангару заходить колега. Друзі дарують їй квіти, не шкодують щирих привітань і обіймів. Радісна іменинниця дякує, обіймає колег по волонтерському цеху і переходить до свого робочого місця серед сотень картонних коробок. За кілька хвилин вже приступає до діла поруч із дівчатами. 

Допоки перебуваєш у центрі, ніби живеш в іншому вимірі, де час вимірюється зібраною допомогою та коштами, отриманими замовленнями та завантаженими машинами.

– Наш день закінчується тоді, коли закінчуються відвантаження, – каже Юля. – Ми стараємося робити це до комендантської години, але буває по різному. В цьому плані ми саможертовні.

Впродовж дня у центрі ні на хвилину не припиняється рух – кожен працює на своєму місці. В цій роботі, зізнаються волонтери, відчувають цінність. Адже бачать свій внесок у боротьбу, відчувають, що цей час проживають недаремно.

– Коли ти завжди в роботі, особливо в перші дні, ти не зупиняєшся, в тебе немає часу на на новини. Ти спрямований на допомогу і розумієш, що не сидиш на місці. І коли приходить дуже багато подяк – це дуже цінно, – резюмує Юлія. 

Про свою роботу, зібрані кошти та відправлену допомогу волонтерський центр звітує на своїй сторінці у Facebook а також публікує реквізити для допомоги:

ДЛЯ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ:

Переказ у гривні:
4149 6293 1709 2898
IBAN UA903052990000026207662581086
Olha Valianik (Приватбанк)
Призначення платежу:
благодійна допомога для ЗСУ
________________________________________
МОНОБАНК
5375 4141 0849 3775
Призначення платежу:
благодійна допомога для ЗСУ
________________________________________
ДЛЯ ПЛАТЕЖІВ ЗА КОРДОНОМ:
Brand New Ukraine https://brandnewukraine.nl/
Director — Svitlana Berezhanska
Details:
Stichting Brand New Ukraine
NL80SNSB0927802554
BIC: SNSBNL2A Croueselaan 1, 3521 BJ Utrecht.
Please note that while transferring money
it has to be marked as: Charity Donation.
________________________________________
PayPal: Olgavalanik@gmail.com

Валентина Куць