[Цікава наука] Як виникають пандемії?

Ми живемо у дуже взаємопов’язаному і все більш глобалізованому світі. Завдяки міжнародним перельотам, люди і їхні захворювання можуть переміщатися у будь-яку точку світу за лічені години. Як тільки інфікована людина з’являється в якомусь місці, іноді все, що потрібно – це одне чхання, щоб вірус поширився по всій популяції. 

Коли люди були мисливцями-збирачами і блукали по диких саванах, вони ніколи не затримувалися довго на одному місці, а їхні поселення не були достатньо великими, щоб підтримувати передачу патогенів. Але з переходом до землеробства, десять тисяч років тому, і появою перших постійних поселень на Близькому Сході, люди почали жити пліч-о-пліч з тваринами, що сприяло перетіканню бактерій і вірусів від свійських і навіть диких тварин до людей. 

Епідемії і пандемії можуть мати різні прояви. Наприклад, у 2010 році на острові Гаїті стався потужний руйнівний землетрус, змусивши тисячі людей шукати притулку у тимчасових таборах. Упродовж кількох тижнів ці табори стали розсадниками холери – захворювання, збудником якого є бактерія, яка поширюється з водою, і це спричинило епідемію по всій країні. 

Але найчастіше причиною епідемій є віруси, такі як кір, грип або ВІЛ. І коли епідемії охоплюють весь світ, ми називаємо їх пандеміями. Пандемії не раз траплялися протягом людської історії. Деякі з них залишали шрами на тканинах і кістках своїх жертв, у той час як про інші пандемії ми дізнаємося зі збереженої ДНК. Наприклад, вчені відновили ДНК бактерій, що викликають туберкульоз. ДНК була взята з решток давньоєгипетських мумій. А в 2011 році вченим, які досліджували ями, заповнені трупами загиблих від чуми в Лондоні, вдалося відновити геном Yersinia pestis, тобто чумної палички – бактерії відповідальної за пандемію чуми під назвою “чорна смерть” в XIV столітті.

Вважається, що чума виникла в Китаї приблизно в 1340 році, поширившись на Захід завдяки Великому шовковому шляху – торговельному маршруту, що простягався від Монголії до Криму. У 1347 році чума досягла до Середземномор’я, а до 1400 вона вбила понад 34 мільйони європейців, отримавши назву “велика смерть”. Пізніше історики назвуть її “чорною смертю”. 

Однак на сьогодні найбільшим пандемічним вбивцею є грип. Він безперервно циркулює між Південною і Північною півкулями Землі. У Північній Америці та Європі сезонні спалахи грипу припадають на осінь і зиму. Оскільки більшість дітей і дорослих хворіли на грип у попередні сезони, то перебіг цих захворювань, як правило, легкий. 

Проте приблизно кожні 20-40 років вірус зазнає суттєвої мутації. Зазвичай це відбувається, коли дикий вірус грипу, хазяїном якого є качки й інші свійські птахи, стикається зі свинячим грипом в одній клітині і два цих віруси обмінюються генами. Цей процес називається антигенною мінливістю і вона час від часу трапляється в людській історії. 

Перша зареєстрована пандемія відбулася у 1580 році, а XVIII і XIX століття побачили принаймні шість таких пандемій. 

Але з точки зору смертності, ніщо не може зрівнятися з великою пандемією іспанського грипу 1918 року. Перші ознаки пандемії з’явилися навесні, коли американські вояки в Північній Франції почали скаржитися на озноб, головні болі та гарячку. У вересні того ж року в американських казармах поблизу Бостона солдати почали падати під час тренувань, після чого їх відправляли в лазарет. 

Військовий лікар згадував, що через дві години після потрапляння на лікарняне ліжко, їхні вилиці покривалися червоними плямами. Ще через кілька годин можна було спостерігати ціаноз, тобто посиніння шкіри, який починався від вух і поширювався по всьому обличчю. З цього моменту до настання смерті минало всього лиш кілька годин. Хворі мали утруднене дихання і їхній стан стрімко погіршувався, доки нарешті не наставала смерть. На борту великого лайнера “Левіафан”, що прямував у Бордо, в інфікованих вояків з носа постійно йшла кров. Це зробило підлогу між ліжками слизькою від крові. 

Тим часом, британські солдати, які поверталися з Північної Франції у відпустку, привезли грип в Дувр та інші портові міста, звідки вірус дістався до Лондона за допомогою залізниці. До того моменту, як пандемія завершилася в квітні 1919 року, 675 тисяч американців і 230 тисяч британців померли. В самій лише Індії загинуло близько 10 мільйонів людей, а кількість жертв по всьому світу досягла немислимих 50 мільйонів. Але це було тоді.

Сьогодні ж літаки можуть перевозити віруси в будь-яку країну на планеті за дещицю того часу, який був би потрібен у 1918 році. Наприклад, у лютому 2003 року в готелі “Метрополь”, що у Гонконзі, прибув китайський лікар, який погано почувався. Він цього не знав, але в ньому містився новий вірус тваринного походження SARS-CoV, що є скороченою назвою тяжкого гострого респіраторного синдрому. 

За 24 години його перебування в номері 913, 16 інших мешканців готелю були заражені, а в наступні дні п’ять авіалайнерів поширили вірус до В’єтнаму, Сінгапура і Канади. 

Оперативно була оголошена заборона на польоти між Гонконгом, Торонто й іншими містами світу. І завдяки цим екстреним заходам, пандемії вдалося запобігти. На момент закінчення спалаху, чотири місяці потому, збудником ТГРС або SARS були інфіковані громадяни 29 країн світу і більш, ніж тисяча людей, померли. 

Незважаючи на те, що вірус був локалізований досить швидко, важко було впоратися з тривожними новинами по всіх каналах і в інтернеті. Блогери підлили олії в полум’я істерії, поширюючи необґрунтовані теорії змови. Туризм у Гонконзі та інших постраждалих містах повністю припинився, що завдало їм збитків у розмірі понад десять мільярдів доларів США. Один бізнес, однак, процвітав у цей час (продаж масок і респіраторів, – ред.).

Насамперед ТГРС нагадав нам, що будь-яка пандемія завжди пов’язана з панікою. Якщо історія вчить нас чогось, то це того, що пандемії можуть починатися з малого. Але їхні наслідки можуть бути настільки ж драматичними, як наслідки війн чи стихійних лих. Різниця сьогодні полягає лише в тому, що наука дає нам можливість виявити потенційну пандемію на самому початку і вжити заходів для пом’якшення наслідків ще до того, як хвороба пошириться надто сильно.