«Саша, там реально нема шо щітать», або вечір на виборчій дільниці у школі кандидата в мери Луцька

«Саша, там реально нема шо щітать», або вечір на виборчій дільниці у школі кандидата в мери Луцька

15-го листопада 2020-го Луцьк обрав мера. Це був другий тур місцевих виборів, проігнорований переконливою більшістю лучан. Кількість людей, які проголосували – 44 тисячі 609 із понад 172 тисяч, або ж 25,96%. За попередніми підрахунками, мером стане Ігор Поліщук. Відрив між ним та опонентом Богданом Шибою невеликий – трохи більше п’яти тисяч голосів. Про це повідомляє Сила правди.

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» спостерігав за волевиявленням та підбиттям його підсумків на одній з виборчих дільниць Луцька. У 15-ій школі, що на вулиці Привокзальній. Цю дільницю ми обрали неспроста, адже саме там свого часу навчався висуванець від партії «За Майбутнє» Ігор Поліщук. І саме там 15-го листопада йому віддали 232 голоси з 435. Про розчарованість, незручну тишу і тих, хто зробив вибір насправді, – у нашому репортажі.

вибори мера Луцька виборчий бюлетень
Не всі виборці погоджувалися із списком кандидатів в бюлетені

Спочатку було слово… «майбутнє»

Отож, 15-те листопада. «Щоб майбутнє було за, а господарники були міцними», – так місяцем раніше мене вітали з днем народження. А вже зараз, стоячи для вдалого кадру навколішки перед урнами для голосування, розумію, що побажання здійснюється. Більшість позначок на бюлетенях на користь кандидата від «За Майбутнє». Партії Ігоря Палиці, яку в народі називають просто «За Майбах».

У першому турі, який провели 25-го жовтня, Ігор Поліщук отримав 32,47% голосів. За ним – Богдан Шиба з результатом 13,14%. Решта дев’ять кандидатів лишилися позаду. Поліщук – радник міського голови, якого Луцьк не має вже більше трьох років. Шиба – міський голова Луцька 2006-2010 років, а нині гендиректор КП «Волиньстандартметрологія».

Бренд партії, яку представляє Поліщук, а згодом і його прізвище, з’явилися на різних рекламних площах міста (білбордах, сітілайтах, екранах) ще влітку і відтоді остаточно не зникали з них навіть у дні тиші. За підрахунками «Сили правди», лише перші три місяці такої агітації мали б обійтися партії в 1 мільйон 220 тисяч гривень. Та були ще майже два місяці офіційної виборчої кампанії. Самовисуванець Шиба у свою чергу заявив про намір балотуватися на посаду мера безпосередньо перед офіційною реєстрацією. Рекламна кампанія була скромнішою – публікації в різних медіа та акцент на соцмережі.

вибори мера Луцька виборчий бюлетень
Так виборці висловлювали свою незгоду із списком кандидатів в бюлетені

Зранку, через дві години від старту виборів, мені телефонує член виборчої комісії однієї з дільниць. Говорить, що помічає, як за конкретного кандидата агітують просто на дільниці. Мовляв, одні дають іншим вказівки ставити позначку навпроти прізвища Поліщука, потім комусь телефонують і кажуть «підтягуватись голосувати за нашого». Після цього, розповідає чоловік, люди приходять на дільницю групками – зазвичай з одного будинку, але з різних квартир. Коли запитую, чому він як уповноважений не фіксує порушення (агітація на дільниці заборонена), відповідь проста:

«А як я можу зробити це так, щоб мені не дали по шапці?»

Закликає мене щось зробити. Пояснюю – це його робота, виконувати яку я не маю законних повноважень.

«Але ж ти можеш хоча б написати»

Далі просить про анонімність і впродовж дня надсилає повідомлення про своє розчарування виборчим процесом. В сусідній переписці повідомлення від іншої людини, яка розповідає, що натрапила у Фейсбуці на бота, який «топить за Шибу і палиться, що сторінка липова».

У решті розмов останній місяць теж відчувається перенасичення виборами.

Я тим часом збираюся і йду на іншу дільницю. Прокручую в голові ніч підрахунку голосів першого туру, яку провела в Лесиному ВНУ. Почали рахувати о восьмій вечора, а закінчили о дев’ятій ранку. Згадую, як члени ДВК по черзі зарікалися, що більше ніколи не підуть на вибори. Ні працювати, ні голосувати. Чи то не через дотримані обіцянки явка стала ще нижчою, ніж 25 жовтня?

Насолодитися б тишею на «пляжному місці»

О 17:40 я вже стою на виборчій дільниці 071050. Іншими словами, в їдальні 15-ої школи, де сьогодні кухонна частина схована за зім’ятою тканиною, а в центрі залу замість столів з приборами – прозорі урни з бюлетенями. Припускаю, що на звичному місці лише вазон у відрі з написом «Овочі» та репродукції різних янголят Гапчинської. Теж із написами, але вже на кшталт «Я летаю» та іншими російською.

Представляюсь членові ДВК і кажу, що буду присутня на підрахунку голосів, тож якщо мене мають реєструвати, нехай роблять це вже. Він телефонує голові комісії і просить прийти:

«Ну прийдіть. Є дещо, через що ви маєте тут бути»

А за хвилину в приміщення заходить Андрій Боярчук, який очолює дільницю. Знайомимося. Охайно переписує дані з мого посвідчення у зошит з накресленою від руки табличкою. Каже, що раз я зібралася тут ночувати, треба було брати з собою шубу, може стати холодно. Відповідаю, що на цих виборах гаряче і так.

«Тоді проходьте. Займайте пляжні місця», – говорить пан Андрій і вказує на стільці біля стіни.

Щойно я з’являюся на дільниці і кажу, що представляю пресу, там постає мертва тиша. Виборців перший час немає, а члени ДВК лише косо поглядають в мій бік. Деякі з них вирівнюють спини щоразу, коли я торкаюсь фотоапарату. Починають бодай пошепки розмовляти між собою аж через пів години і затихають знову, щойно я роблю світлину.

Заходжу у Фейсбук і гортаю стрічку. Поміж закликами йти на вибори трапляються дописи з хештегом #ПоліщукНеМер. Трохи менше дописів з апелюванням до того, що Шиба – це минуле. А обирати слід майбутнє. Вирішую пройтися коридорами школи і дати членами ДВК можливість трохи видихнути.

Коли виходжу надвір, щоб сфотографувати саму школу, до мене підходить член ДВК. Запитує, що фотографую. Слово за слово і він розповідає – йому майже 75 і у нього безсоння. Тому, де не спати вночі, вдома чи на дільниці, йому не надто принципово, а тут принаймні не один. Додає, що на першому турі був у цій же школі до ранку, та сьогодні мають впоратися швидше.

Тим часом ближче до 19-ої на дільницю приходять нові виборці. Повертаюся в приміщення на другому поверсі. Коли фотографую, один з членів комісії турботливо запитує, чи у мене виходить. Поки перекидаємось репліками, виловлюю фразу іншого чоловіка з ДВК із вловимою іронією: «Журналіст. Висвітлює суспільне життя».

А на дільниці далі з’являються виборці.

Далі знову пусто. Комісія змирилася, що я не піду. Попри відсутність виборців у кімнаті поступово наростає гул. Повертаються члени комісії, які ходили додому. Чим менше лишається до кінця голосування, а лишається пів години, тим святковішою стає атмосфера.

Тоді ж приходять двоє спостерігачів, які гордо відповідають на моє запитання:

«Ми незалежні, представляємо тільки журналістів. Ми тут ні за кого».

Пізніше дізнаюся, що це мама і син. Жінка, вочевидь, непогано знає виборчий кодекс і періодично вказує хлопцеві на ті чи ті деталі. Потім дивиться на урни і зітхає:

«Саша, там реально нема шо щітать. Пару цифр. Ніхто не прийшов. Абсолютно ніхто»

Незалежні спостерігачі

У залу повертається член ДВК, з яким я розмовляла на вулиці. Жартома запитує, чому я тут «шпіоню». Серйозно відповідаю, що така робота. Присутні сміються. А до кінця голосування залишається 10 хвилин. Секретарка ДВК просить комісію підготуватися до старту підрахунку бюлетенів і перерахувати кількість корінців та бюлетенів, що залишилися. Всі навколо оживають.

Коли голова комісії зачиняє двері, майже всі корінці підраховано. Та спершу всіх просять стати по периметру приміщення. Секретарка ДВК Анна Полухтович вмикає гімн України. Урочиста мить завершення голосування.

Члени комісії по черзі звітують, що у них все зійшлося. Голова і секретарка записують цифри і ретельно підраховують. Дільниця у 15-ій школі розрахована на 2150 виборців. Отриманих напередодні голосування бюлетенів – 2180. Але підрахунок не займає багато часу – скористалися своїм правом обрати очільника міста лише 435 людей.

Коли всі корінці і чисті бюлетені перераховано, кілька членів комісії беруться відрізати праві нижні кути від невикористаних. Обов’язкова процедура, яка у цьому випадку займає близько 20 хвилин.

Після цього парти ставлять у центрі зали, а членів ДВК просять сісти за імпровізований «круглий стіл». Виявляється, що двоє кудись відійшли. Всі по черзі висловлюють своє обурення. Дехто йде на пошуки «зниклих». Хтось пропонує зателефонувати і сказати, що або вони працюють, або грошей не буде. Секретарка ДВК пояснює: дільниця взагалі має бути закрита і ніхто не має права вже ні виходити, ні заходити. Лише отримавши дозвіл від колег.

Зрештою хлопці повертаються і присутні заспокоюються. Тепер підрахунок голосів.

«До Нірвани іще рано, ще не кінець виборів»

Член ДВК одну за іншою відкриває урни. Люди за столом сперечаються як краще – спершу складати бюлетені окремо з кожної урни, чи одразу висипати на стіл усі. Обирають перший варіант. Коли хтось каже, скоро все нарешті має закінчитися, одна з жінок відповідає:

«До Нірвани іще рано, ще не кінець виборів»

Хтось інший додає, що ми ж у школі – урок не закінчився. Комісія сміється і продовжує розкладати бюлетені.

Це триває близько 15 хвилин. Далі всі бюлетені передають в інший кінець столу – секретарці ДВК. Вона по черзі озвучує, на чию користь кожен з бюлетенів. Ті, що за Шибу, передає ліворуч, що за Поліщука – праворуч. На кількох бюлетенях написано «ні за жодного», «гідного кандидата немає», «не підтримую жодного» та навіть нецензурна лексика. Таких разом з іншими зіпсованими виявляється 18. Далі підрахунок простий і швидкий. Ігор Поліщук отримав впевнену перемогу на виборчій дільниці у рідній школі:

  • Ігор Поліщук – 232 голоси
  • Богдан Шиба – 185 голосів

Голоси підраховано швидко. Більше часу займає заповнювання протоколів. Поки цим займаються Андрій Боярчук і Анна Полухтович, члени комісії ставлять на місце столи – так, як ті мають стояти вже в їдальні, а не на дільниці. Урни розбирають також і кожну пакують в окремий ящик. Вочевидь, вже до наступних виборів.

О 23:00 я вже виходжу зі школи. Члени ДВК також кутаються в теплі речі перед виходом з будівлі. Мені назустріч йде хлопець років 16, з колонки на всю вулицю звучить російський реп. Щось про «очаровала», «не отпускала» і так далі. Зустрічаємося поглядами. Ловлю себе на думці, що наступного мера, швидше за все, обиратиму вже з ним. Незалежно від того, чи прийде він на вибори через п’ять років.

 

 

Марія Смик