Реформа СБУ: міняємо шило на мило

Реформа СБУ: міняємо шило на мило

Безпека разом із доступом до їжі та питної води є однією з найперших та базових потреб людини, задля досягнення яких почали виникати держави. Зараз її актуальність є ще більшою, оскільки без належного рівня безпеки годі й сподіватися на зростання добробуту та злагоди в суспільстві. Без неї країна не може розраховувати на залучення великих інвестицій та висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Вона навпаки приречена на відплив людей та коштів доти, доки не забезпечить належного рівня захисту для людей та їхнього майна. Тому безпека є основою успіху держави.

Безпека держав на зразок України чи Ізраїлю, які тривалий час перебувають у фактичному стані війни, напряму залежить від якості роботи їхніх спеціальних служб на власній території. Саме вони мають мінімізувати вплив ворога на людей на нашій території, даючи їм впевненість у безпечному майбутньому. 

Збройна агресія Росії підняла на поверхню весь масив проблем в Службі безпеки України, яка до війни куди більше займалась політикою, ніж захистом держави. Перш за все, йдеться про повне безсилля та перехід на бік ворога значного числа співробітників СБУ в Криму на початку його окупації і такі ж проблеми на Донбасі, де колишній очільник донецької Альфи Олександром Ходаковським створив цілий батальйон колаборантів.

За ці роки новини про причетність російського агресора до різного роду дестабілізуючих дій на території України вже стали буденністю. Натомість, дуже часто навіть найгучніші викриття нібито ворожої активності не йдуть далі затримань, а справи на зразок звинувачення Надії Савченко в підготовці захоплення державної влади за підтримки ворога закінчуються нічим.

Сама влада визнає існування проблеми з якістю роботи Служби безпеки, тому президент та члени його команди ще рік тому обіцяли докорінно реформувати СБУ. Але, як воно часто буває, діло далі намірів досі не зрушилось. Хоча сам рецепт реформи не є ані чимось надзвичайно складним, ані великою таємницею. Спробуємо детально розібратися, у чому суть необхідних змін і що натомість хоче зробити наша влада.

Відкинути зайве, сконцентруватися на важливому

Наша Служба безпеки має набір завдань та функцій, які їй дістались у спадок від КДБ і не відповідають сучасним підходам до діяльності спеціальних служб. Окрім контррозвідки, захисту інформаційного та кіберпростору держави, боротьби з тероризмом, вона досі бореться з корупцією та захищає економіку країни. Також в її структурі є власний підрозділ з досудового слідства, а також багато господарських структур як дитячі садки чи санаторії, які не пов’язані з виконанням завдань за призначенням.

Щоб зробити СБУ ефективною, треба позбавити її невластивих спеціальній службі функцій і залишити лише те, що справді потрібно. Перш за все, СБУ за жодних обставин не має займатися боротьбою з корупцією. Адже це є частиною компетенції правоохоронних органів. Боротьбою з корупцією у найвищих прошарках влади займається НАБУ, а дрібнішими випадками – Національна поліція. 

Приблизно така ж історія з економікою. Наша держава, як і більшість демократій, будує ринкову економіку. Це означає, що вплив влади на господарську діяльність слід мінімізувати та спрямувати здебільшого на забезпечення єдиних правил гри для всіх учасників, перешкоджання виникненню монополій і просування національного продукту за межами країни.

Натомість безпекові структури держави мали би приділяти увагу захисту лише тих елементів національної економіки, які є визначальними для існування держави. Служба безпеки має займатися виключно захистом критичної інфраструктури, тобто декількох сотень чи тисяч найважливіших об’єктів в країні, а не всією економікою. Тому департамент захисту економіки потрібно ліквідовувати, а замість нього створити невелику структуру, яка буде займатися захистом справді важливих об’єктів від можливих загроз.

Також Служба безпеки має відмовитись від власного досудового слідства. Адже його має проводити окремий від оперативних підрозділів орган, щоб забезпечити всебічність та об’єктивність. В протилежному випадку керівництво СБУ завжди матиме спокусу впливати на хід розслідувань, покривати зловживання, допущені в ході оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, або взагалі займатися політичними переслідуваннями, що, на жаль, не раз бувало в нашій історії.

Зрештою, служба має позбутися структур та майна, які непотрібні для безпосереднього здійснення її завдань. Мова про різного роду санаторії, басейни, спортклуби та дитячі садки, які забирають значну частину фінансових ресурсів служби на їхнє утримання і створюють простір для зловживань з боку керівництва.

Позбавлення СБУ невластивих функцій вивільнить великі людські та фінансові ресурси на користь контррозвідки, а також позбавить службу від шлейфу скандалів через корупцію та інші зловживання, які нерозривно пов’язані з існуванням  департаментів захисту економіки та боротьби з корупцією.

Іншим питанням, про яке спеціалісти говорять роками, є демілітаризація СБУ. Жорстка військова ієрархія знижує оперативність ухвалення рішень, подавляє будь-яку ініціативу знизу і дозволяє найвищому керівництву служби та держави використовувати її у власних, а не національних інтересах. Тому потрібно перетворити Службу безпеки на структуру з цивільним персоналом, як воно є в багатьох її аналогах західних країн.

Змінити підхід до людей

Від мотивації працівників значною мірою залежить робота будь-якої структури. Тим більше, якщо вона пов’язана з великими навантаженнями та ризиком для життя і здоров’я. 

Проблема починається з навчання. Зараз більшість кадрів служби є випускниками її навчальних закладів. В них збереглися традиції радянського мілітаризму: проживання курсантів у казармах, різного роду чергування та наряди, в яких немає жодного практичного сенсу. 

Однак, значна частина випускників отримує освіту за спеціальностями, аналогічними з цивільними. Наприклад, Академія СБУ у Києві готує перекладачів, яких цілком могли б готувати цивільні виші, так само як і спеціалістів, які займаються в СБУ аналітичною діяльністю. Це б дало змогу залучати якісні кадри ззовні, а не лише своїх власних вихованців. Саме так останніми десятиліттями діють кращі спецслужби західних держав, які конкурують за талановиті кадри з приватним бізнесом, а не варяться у власному соку десятиліттями.

І нарешті питання оплати праці і соціального забезпечення. Чи можете ви собі уявити агента ФБР, який протягом тривалого часу живе у відомчому гуртожитку? Навряд, правда? А їхні українські колеги часто саме так і живуть. Десятиліттями очікуючи на виділення службової квартири і не маючи достатнього рівня заробітку для того, щоб винаймати житло. 

Дуже часто, вони отримують омріяну квартиру вже на заході своєї кар’єри або взагалі на пенсії. Тому думка, що надання квартири підвищує мотивацію працівника, є дуже сумнівною. Навпаки, неналежні умови життя відволікають увагу від роботи, а інколи штовхають вдатися до протиправних дій. Тому утримання гуртожитків і десятиліття в черзі за квартирою є не кращим способом витрачання коштів. Було б цілком логічно витратити їх на збільшення зарплат, щоб люди могли самі винаймати житло з моменту вступу на службу чи накопичувати кошти на його придбання, а не чекати на “подачку” від держави. Це б покращило і мотивацію службовців і якість їхніх побутових умов. 

Законопроєкт президента: реформа чи її імітація?

Ще на початку року Володимир Зеленський подав до Ради проєкт нової редакції профільного закону. Він декларує виконання більшості описаних вище змін. Однак, уважно його прочитавши, приходиш до висновку, що зміни схожі на бутафорію реформи, а не на саму реформу.

Наприклад, в новому проєкті хоч і немає згадки про боротьбу з організованою злочинністю в сфері економіки, але залишається функція контррозвідувального захисту всієї економіки, а не лише критичної інфраструктури. Хоча дуже важко зрозуміти, який стосунок до безпеки держави має робота ІТ-фірм чи мережі продуктових магазинів, які так і залишаться в полі зору служби.

Також не все так добре з регулюванням захисту критичної інфраструктури, як би хотілося. Питання сфер господарської діяльності та об’єктів, які можуть належати до критичної інфраструктури, досі належно не врегульовані. Саме визначення критичної інфраструктури є в Законі «Про основні засади кібербезпеки України». Він регулює це питання лише побіжно і тільки з точки зору кіберзахисту, а не в комплексі. Тому без чіткого визначення того, що є критичною інфраструктурою, і того, що нею не є, існуватиме ризик, що СБУ й далі опікуватиметься не лише найважливішими об’єктами економіки, а всіма. Тобто замість відмови від невластивої функції відбудеться лише ребрендинг департаменту захисту економіки.

Дещо схожа ситуація з боротьбою з корупцією. СБУ більше не буде нею займатися, але  натомість отримає інше невластиве повноваження. Тепер вона буде залучена до пошуку активів, отриманих незаконним шляхом. Чи не більшість таких активів в Україні накопичені саме завдяки корупції, тому діяльність у цій невластивій для безпекової структури сфері значною мірою може зберегтися. Тим більше, таке повноваження є куди ближче до служби фінансової безпеки, яку влада теж колись обіцяла створити, ніж до СБУ.

Ще сумніше виглядає ситуація з демілітаризацією служби. За версією президента, її суть полягає в тому, що співробітник служби матиме не військове звання капітана чи майора, а аналогічне спеціальне звання співробітника СБУ. Проте демілітаризація полягає не у зміні назви звань, а у зміні підходів до відносин підлеглості та підпорядкування. 

Вона необхідна не для того, щоб комусь заборонити ходити в однострої чи називатися військовослужбовцем. Її треба для того, щоб делегувати ухвалення більшості рішень в межах компетенції безпосереднім виконавцям, щоб налагодити горизонтальну взаємодію між різними підрозділами самої структури. Жорстка військова чи будь-яка аналогічна посадова ієрархія перешкоджає виконанню таких завдань, адже вимагає довгого ланцюга погодження кожного кроку з найвищим керівництвом. Це забирає багато часу і, відповідно, знижує ефективність роботи спецслужби.

Ще кумедніша ситуація зі скороченням штату. Відмова від невластивих функцій логічно веде до суттєвого скорочення кількості працівників. Проєкт начебто передбачає скорочення чисельності співробітників СБУ вдвічі до з першого січня 2027 року з 31 до 15 тисяч осіб.

Однак, йдеться не стільки про скорочення штату, скільки про обман. Зараз працівники медичних, навчальних, дошкільних та інших закладів й установ, які належать СБУ, враховуються до штату самої служби, а за новим проєктом вони не будуть до нього належати. Хоча служба управління невластивими структурами, але не буде їх вважати власними працівниками. Тому, як мінімум, частково скорочення штату – не більше, ніж фікція.

Те, що залишається за кадром

Як бачимо, ухвалення президентського законопроєкту не принесе суттєвих змін в роботі СБУ, а лише поверхнево зачепить ті проблеми, які десятиліттями заважають їй перетворитися в успішну структуру, яка спроможна захистити державу. Однак, всі описані вище зміни є лише секторальними, а якщо дивитись глибше, то проблеми служби і небажання її реформувати здебільшого пов’язані з тим політичним впливом, який вона дає українським президентам. Адже саме президент є тією людиною, яка ініціює призначення і звільнення керівника Служби безпеки та визначає пріоритети роботи всієї служби.

Важливо розуміти, що така ситуація не є нормальною. СБУ – орган, який належить до сектору безпеки. Сама безпека є такою ж частиною виконавчої влади як оборона, правоохоронна діяльність чи, скажімо, соціальне забезпечення. Тому, як і в інших сферах, безпекову політику мав би формувати відповідний міністр у складі Уряду, а не безпосередньо президент. Інакше парламент навіть теоретично не матиме змоги  теоретично контролювати діяльність СБУ. Це в корені порушує логіку демократичної системи організації влади, в якій парламенти контролюють діяльність виконавчої влади здебільшого саме через можливість відставки всього уряду чи окремих міністрів, які формують державну політику за певним напрямком.

Тут же політику формує президент, який перебуває поза парламентським контролем, а з ним і сама Служба безпеки. Адже Рада може впливати лише на кар’єру Голови СБУ, який є виконавцем президентської волі, а не самостійним творцем безпекової політики.

Загалом, без докорінного перегляду ролі та повноважень президента в сфері управління безпекою держави не варто очікувати, що СБУ перестане бути інструментом політичної боротьби, а натомість буде займатися виключно тим, чим має – захищати безпеку держави. Тому незалежно від ухвалення президентської ініціативи на нас чекає ще довгий шлях реформування СБУ до рівня кращих іноземних аналогів.

Назар ЗАБОЛОТНИЙ, аналітик Центру спільних дій