Про локальну демократію та зарегульованість

Вчора, завдяки запрошенню UNDP Ukraine / ПРООН в Україні вдалось долучитись до обговорення за круглим столом на тему: «Законодавче регулювання у сферах локальної демократії та правового статусу депутатів місцевих рад: поточний стан і перспективи удосконалення».

Декілька думок з цього приводу.

Коли ми говоримо про місцеву демократії і її інструменти, то що на рівні загальнонаціонального законодавства, що на рівні місцевих громад найчастіше зустрічаємось із неврегульованістю та зарегульованістю процедур.
Для прикладу, що стосується законодавства. Все частіше, особливо в умовах адміністративно-територіальної реформи, використовується таке поняття, як «громадські обговорення». З таким поняттям можна зустрітись і в нормах Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Проте постає питання, а що називати належним громадським обговоренням? Для прикладу, деякі із голів територіальних громад громадським обговоренням вважають виступ на радіо, аргументуючи це тим, що вони охопили більшість сільського населення, адже саме у селі ще прийнято користуватись радіо точками. Коли запитуєш про те, а яким же чином були враховані пропозиції людей, то відповідь проста «до мене ж ніхто з людей не прийшов і не скаржився на рішення, а отже, людям все підходить».

Що стосується зарегульованості процедур, то сюди відносяться процедурні моменти визначені Законом України «Про органи самоорганізації населення». Реформа децентралізації говорить про передачу повноважень на місця, проте на місця це не лише для обраних та посадових осіб місцевого самоврядування. У цій реформі важливу роль відіграють люди, і їх включення у процеси прийняття рішень. При цьому, одним із ефективних елементів представництва інтересів периферійних громад, мали б стати сільські, селищні, квартальні, вуличні комітети. Людей потрібно робити співучасниками розвитку території, давати, в межах чинного законодавства, делеговані повноваження, які дадуть змогу розвинути відповідальність та відчуття причетності. Проте будь яка ідея щодо створення комітету вбивається процедурними моментами визначеними у законі. Я часто жартую із людьми, яких ми в межах Волинського ресурсного центру розвитку місцевої демократії супроводжуємо у створенні комітетів, що якщо вони пройдуть всі процедури і їх буде обрано то це в 100 раз крутіше ніж стати депутатом, тому що вони подвійно-потрійних процедур отримання довіри від людей не проходять. Ці жарти хоч якось допомагають підтримати психологічний стан людей після ознайомлення з процедурою створення ОСН.


Що ж стосується місцевих практик регулювання та використання інструментів прямої демократії. Голови та депутати часто думають, що прийнявши Статут територіальної громади чи інші положення, які регламентують використання інструментів місцевої демократії, тобто, дозволивши людям приймати участь у прийнятті рішень – вони автоматично отримують натовпи людей в місцевій раді, які хочуть скористатись однією із таких можливостей. Забудьте про це, активність людей достатньо низька, навіть не дивлячись на те, що все більше членів територіальних громад починають розуміти, що таке об’єднана громада і які відтепер кошти та повноваження має влада. Від доступності процедур ми маємо дві переваги: перша, тих, хто справді хоче приймати участь у місцевій політиці, ми переводимо в правові рамки, для того, щоб вони не переходили до «паління шин» від незадоволення, а воно завжди буде від відсутності належної комунікації. І друга перевага стосується того, що ми маємо можливість працювати як з конструктивними, так і не конструктивними людьми. Для прикладу, приходить людина з неадекватною ідеєю (погодьтесь, таких вистачає), і ми можемо дати їй у руки інструмент прямої демократії, який визначений у Статуті територіальної громади, і який дасть змогу людині задуматись, що мало кричати чи висловлювати незадоволення, а ще й потрібно щось зробити, щоб твоя думка була належним чином розглянута та врахована місцевою владою. Відсоток тих, хто доведе справу до кінця буде незначний, проте це шанс активність переводити у конструктивне русло.

Проте, не відходячи від традицій загальнонаціонального законодавства, на рівні територіальних громад існує дві ознаки інструментів місцевої демократії – неврегульованість та зарегульованість. Допоки ми боятимемось активності людей, допоки ми не будемо робити максимум, щоб моє право, як члена територіальної громади, відповідало обов’язку посадової особи місцевого самоврядування і навпаки, крім недовіри і зневіри, які приводять до небажання брати участь у місцевому розвитку більше нічого не отримаємо.

Ми створюємо нові громади. Нові громади = нові правила. І не регулюючи чи не дотримуючись цих правил або ж не даючи можливостей на «участь та активність» нам буде дуже складно розвивати території. Люди — основа розвитку!!! Давайте, друзі, про це не забувати!