Плівки Медведчука: “наш головний” контролював передачу дизельної труби в приватні руки – Bihus.Info

[youtube https://www.youtube.com/watch?v=qoWeJPiF5us&w=560&h=315]

У другій частині плівок, оприлюднених Bihus.Info, проаналізовані розмови кума Путіна Віктора Медведчука про перехід українського нафтопродуктопроводу швейцарській фірмі з його орбіти. З розмов випливає, що це питання, зокрема в судах, тримав на особистому контролі той, кого Медведчук називає “наш головний” і “керівник тут, в Києві”.

У 2015 році, на останньому етапі націоналізації дизельної труби, Україна відмовилася від стратегічного нафтопродуктопроводу. Зрештою його власником стала швейцарська компанія, яка за всіма ознаками належить Медведчуку. Однак довести це було складно – компанія записана на іншу людину, а Медведчук спростовував будь-який стосунок до неї.

Прослушка Медведчука остаточно знімає питання, чи причетний Медведчук до нафтопродуктопроводу, від якого завжди відхрещувався.

Крім того, плівки ставлять нове, ще важливіше, питання – чи лише Медведчук був причетний до заробітку на цій “трубі”?

Про це йдеться у другій частині “плівок Медведчука”, проаналізованих Bihus.Info.

25 лютого 2015 року Медведчук обговорював трубу з головою російської “Транснєфті”. На той час українські суди вже майже передали трубу від “Транснєфті” на користь Фонду держмайна України (перша інстанція і апеляція).

У цей день на плівках, наявних в Bihus.Info, Медведчук вперше згадує, що розмовляв про трубу з “нашим головним”, в нього “є пропозиція” і він особисто “контролює” це питання.

За спостереженням журналістів, вираз “наш головний” Медведчук на плівках вживає, коли говорить про тодішнього президента України Петра Порошенка, зокрема, згадуючи його перебування у закордонних і регіональних поїздках, які підтверджуються відповідними датами розмов.

Вже наступного дня, 26 лютого 2015-го, Медведчук повідомляє, що знов зустрічався з “нашим головним” і той “повідомив конкретику”. За інформацією журналістів, в цей час Медведчук перебував у Києві – 25 лютого повернувся із закордонної поїздки.

Надалі Медведчук у розмові з тим же очільником “Транснєфті” описує план: труба має повернутись під контроль росіян, а вони продадуть її іншій компанії. “Представником” цієї компанії Медведчук висуває “нардепа зі своєї бригади” Тараса Козака (на той час Козак – нардеп від Опоблоку, а нині від ОПЗЖ). І ця передача труби, і “підставний Козак”, судячи з плівок, теж погоджені. Зокрема “тут”, з “керівником” (дзвінок відбувається з Києва).

17 березня 2015-го Вищий господарський суд, всупереч плану, погодженому Медведчуком і “керівником тут”, вирішує, що “труба” відтепер остаточно українська. Наступного дня Медведчук обіцяє голові російської “Транснєфті”, що за 2-3 години буде “в нього” (дзвінок відбувається з Києва) і спитає, що це таке і що вони будуть робити далі.

Вже за 3 години Медведчук з Києва знов набирає “Транснєфть”. Каже, що план не змінюється, навіть попри це рішення суду.

Далі всі події розгортаються так, як озвучував Медведчук “Транснєфті”. Рішення трьох інстанцій про націоналізацію труби “зносять”. При цьому Медведчук весь час посилається на когось тут в Києві, з ким він домовився і хто “має бути зацікавлений”.

21 квітня 2015 року суддя рівненського господарського суду Ярослава Гудзенко за одне (!) засідання по-суті повернула трубу росіянам. Її рішення скасувало вже фактично завершену націоналізацію стратегічного нафтопродуктопроводу.

Щойно трубопровід повернувся росіянам, почався процес переоформлення його на людей з оточення Віктора Медведчука.

У серпні 2015-го з”явився “покупець” труби. Компанія International Trading Partners – нікому не відома фірма, прописана у швейцарському Сен-Галлені. За даними Bihus.Info, Медведчук з Тарасом Козаком відвідали це місто в січні 2015-го.

Власником “швейцарців” зазначений Анатолій Шефер. Через “кілька рукостискань” він пов’язаний з братом Віктора Медведчука. У грудні 2015-го продаж труби погодив український Антимонопольний комітет. А навесні 2016-го угода про перехід труби “швейцарцям” була завершена.

У цей період в розмовах Медведчука лунали тези, які можуть пояснити мотивацію того, кого в розмовах називають “наш головний”. Трубу планували обміняти на якийсь завод, який Росія націоналізувала.

Редакція має обґрунтоване припущення, що йдеться про націоналізований окупаційною владою Криму Севастопольський морський завод, який раніше належав структурам Петра Порошенка, а потім перейшов у Федеральну власність Росії.

У коментарі Bihus.Info Віктор Медведчук на питання, хто допоміг йому організувати рішення рівненського суду в інтересах “Транснєфті”, заявив: “Никогда не было такого, чтоб я кому-то гарантировал, тем более в отношении судебных решений. Не занимался судами, в т.ч. и в решении того вопроса, о котором вы спрашивали”.

Петро Порошенко в розмові з Bihus.Info звів усі комерційні питання до перемог в обміні полоненими: “Перше, я хочу наголосити, що ваша шановна журналістська програма, на жаль, взяла участь або в маніпуляціях, або в брехні. Я жодних інших тем, крім залучення і повернення заручників… І я пишаюся тим, що ми повернули більше 3 тисяч заручників. Вся решта позицій – це є суцільна брехня”.

Разом з тим Bihus.Info з’ясували, що ще у 2016 році інші журналісти отримували від джерел свідчення про можливий інтерес Порошенка в питаннях “приватизації” труби. Про це розповів редактор інтернет-видання “Наші гроші” Юрій Ніколов.

“Ринком почали ширитися чутки, ще того часу, про те, що цей дизельний трубопровід має подвійне призначення. З одного боку – це фінансування оточення Медведчука. Друга мета, яку різні учасники ринку приписували тоді Порошенку, що це таке “дякую” з боку оточення Володимира Путіна українському президенту за те, що він втратив [судноремонтний] завод у Севастополі, – розповідає Ніколов. – Це “дякую”, на думку злих язиків, виглядало в тому, що оточення Порошенка отримало частку в маржі поставок дизелю з Росії по трубопроводу”.

Як відомо, у 2016 році частину старого дизелю, який лишався в трубі і який новим власникам необхідно було кудись подіти для старту нової прокачки, продали Міністерству оборони України. Заради цієї закупівлі навіть довелося змінювати техрегламент, оскільки настільки старий тип пального на той момент купувати вже заборонялося.

Крім того, на плівках зафіксовано, що Віктор Медведчук найімовірніше контролював діяльність дизельного трейдера і власника автозаправок “Глуско” – “Протон Енерджі Груп”. На одному із записів заступник голови уряду РФ Дмитро Козак надиктовує Медведчуку зміст розписки, якою Медведчук має визнати контроль над компанією і особисто гарантувати, що “Протон” буде продавати паливо лише погодженим із “доблестной службой” РФ контрагентам.