Сам на сам фермер

Миколу Тихоновича я знаю ще з часів Майдану. Він проявляв активну позицію, брав участь у всій акціях та протестах. А найбільше – допомагав тим, що мав, – продуктами з села. Пам’ятаю, той час, коли Крим тільки-тільки окували і була загроза вторгнення російських військ на материкову Україну… Фури овочів за його організації та інших волинських фермерів відправляли на пункт пропуску Чонгар для підтримки як прикордонників та активістів. Країну треба було втримати якщо не власними руками, то допомогти тим рукам.

Я все частіше задумуюся, а що було б, якби не такі люди як Микола Собуцький? Ті, які працюють в своїй країні, на своїй землі і не шукають кращого життя де-інде? Я б могла вангувати і далі, та не думаю, що мені це добре вдасться. А от розповісти, чим займається Тихонович? І чому він є прикладом свідомого громадянина, – спробую.

Микола Собуцький – яскравий представник сімейного фермера. Його господарка налічує 40 гектарів землі. Це – земля батька і матері та дружини. Фермерськими справами займаються його діти та дружина. Кожного дня фермер має купу клопотів і не сидить на місці. Треба метатися від села до села. Там домовитися, там привезти, там відвезти.

Микола Собуцький розвозить капусту, яку виростив у цьому сезоні

Але не обходиться й без «просто поговорити». Микола Собуцький має за цінність таку філософію – творити своє середовище і дбати про нього, тоді середовище подбає про тебе.

Середовище є тою цінністю, про яку ми дбаємо. Ми керуємося правилом: наскільки середовище буде підійматися, наскільки воно відійде від тої зашореності, від якоїсь заангажованості. Тоді відповідно і наші шанси будь мінятися. Ми створили приватно власницьке середовище. Середовище для людей самостійно думаючих і самостійно думаючих. Саме з цього має починатися громадянське суспільство - з незалежних самостійних людей. Але важливо, щоб вони мали економічну базу.

Микола Собуцький Микола Собуцький, фермер

Я пересідаю до нього в авто. Їдемо по дорозі – кожна друга людина в селі знає Тихоновича і вітаєть жесто руки. Ми їдемо, аби він показав мені свій млин, та ніяк не можемо доїхати, бо Тихонович зупиняєься ледь не біля кожного стовпа. Адже з кожним хоче поговорити, запитати, як справи, і дізнатися місцеві сільські новини.

Ось проїжджєамо чергову хату. Стоїть тракотор. Тихонович каже: «О, може треба допомога. Бачу, щось із трактором не в них не те». Ми зупиняємося. Тихонович щось пробує допомогти, потім зав’язується розмова ще на п’ять хвилин.

Микола Собуцький завше старається з усіма поговорити й допомогти

Я все ж діждалася, коли він закінчить бесідувати і ми їдемо до млина. Микола Собуцький гордиться ним, бо зібрав з пшениці 40 тонн і не просто продав, а перемолов, а потім уже муку продав місцевому пекарю.

Після млина ми їдемо дивиися, який хліб печуть із муки Тихоновича. Він пояснює, що для фермера нині дуже важливо не просто виростити і збути, а переробити і видати уже вториннний продукт: або самому, або у кооперації з кимось.

Микола Тихонович із своїм колегою по кооперації. Один ирощує пшеницю і перемелює, інший пече з того хліб.

Нині ж ситуація із дрібними фермерами невтішна: вони вкладають свої гроші, час і силу та вирощують сировину, продають її крупним фермерським господарствам, агрохолдингам тощо. Ті в свою чергу переробляють сировину у певний продукт і продають його удвічі, а то й тричі дорожче кінцевому споживачу. Фермери лишаються у збитку, адже продають вирощене дешево. Інколи й не все вдається збути. Доводиться просто викидати.

Виростити можна і чорта, а от де його збути? Ми вже пройшли цей період, коли вирощували, коли освоювали технології. Видавали нагора врожай, але заробляли інші. До нас приїжджали, врожай забирали, в 2-3 рази накручували ціну і заробляли, а ми не завжди могли повернути витрати. Цю проблему ми вирішили, вийшовши на ринок.

Микола СОБУЦЬКИЙ Микола СОБУЦЬКИЙ, фермер

Вийти на ринок у ситуації волинським фермерів –  це самому його створити. Мова йде про фермерські ярмарки, які на Волині  відбуваються регулярно за організації Асоціації фермерів та приватних землевласників Волині, яку й очолює наш герой. Такі ярмарки існують уже дев‘ять років. Саме на таких заходах фермери без посередництва продають власну продукцію. Це дало можливість господарюючому селянину знайти нових клієнтів та створити їх базу й більше запробляти. Це дозволяє вивчити запит споживача. Наприклад Собуцький наводить моркву. Нині у люди готові купувати й помиту моркву. Фермер готовий це зробити для споживача без проблем. 

Моркви у Тихоновича багато

Хочуть суповий набір? Я його буду робити. Але тоді постає питання приміщення, обладнання, питання організаційне. Тому що на європейських ринках ніхто не працює наодинці. Там працюють групи товаровиробників. В польщі це група продуцентів, або вищий рівень організації - це кооперативи. Але там є обов‘язки та рівень на якому люди працюють. Якщо я можу виростити те, що вимагається, то вже професійний менеджер займається моєю продукцією і її реалізацією.

Микола Собуцький Микола Собуцький, фермер

Тихонович не приховує, що все вирощене дається тяжко і держава не сприяє у полегшенні роботи фермера. Більше того, робить все, аби крупні фермери і агрохолдинги убили малий фермерський бізес.

На жаль, в нас держава йде шляхом латифундій. Сприянням олігархам, і в тому числі місцевим. Тобто не допомагає дрібним фермерам, які не можуть розвиватися і забезпечити попит споживача.

Микола СОБУЦЬКИЙ Микола СОБУЦЬКИЙ, фермер

Ожна із пробелм Волині – це відсутність оптового ринку. Єдиний найближчий ринок – це Шувар у місті Львові. Але фермер каже, що йому не вигідно везти фуру овочів аж так далеко. А власної оптової бази Волинь немає. Тому доводиться шукати свого клієнта в інший спосіб. Самому Собуцькому вдалося знайти клієнтів саме завдяки фермерським ярмаркам. Там він знайшов групу клієнтів, яким він постачає овочі упродовж року. Після цього він пішов з ринку і працює лише на клієнтську базу.

 

 

ПРОБЛЕМИ

У селі Коршів, де не покладаючи рук працює Микола Собуцький нині є чотири фермерські господарства та 100 однообсіників. Більшість з них не оформлені юридично. Про цю проблему в Україні говорять вже роки. Були внесені зміни до законодавства, але чи добре вони вплинули?

Я не зобов’зую усіх їх реєструватися. Бо держава тоді одразу захоче взяти. А дати? На мою думку, державва повинна в першу чергу дати щось на розвиток. Допомогти з приміщенням, дати на розбудову інфраструктури, допомогти з обладнанням, щоб фермер не тільки вирощував продукцію, а й преробляв і збував. Ось тоді б я такі правила гри сприйняв би.

Микола СОБУЦЬКИЙ Микола СОБУЦЬКИЙ, фермер

Натомість, держава вкотре підтримала олігархічгні групи. Так, Собуцький згадує, як минулоріч із держбюджету виділили кошти на підтримку агрохолдингів, які займаються вирощування курятини.

«Так склалося у державі, що хто отримує надприбутки, той отримує ще й державну допмогу», – нерадісно заявляє фермер.

Ще одна проблема – землі запасу. Собуцький констатує сумну тенденцію. Землі запасу, які виділили під соусом реформування фермерського гоподарства, розприділили, насправді, між собою ті ж самі олігархи. Натомість молодь, яка готова взятися за господарку у своєму селі і лишитися в ньому – позбавлена цієї можливості, адже земель більше отримати не може.

Інша біда – кооперативи. Якщо у Польщі, Франції – це основа фермерської форми організації, то в Україні з цим не складається. Микола Собуцький створив із колегами свого часу кооператив «Овочі Волині», який і очолив його. Та він проіснував півроку.

Не довго ми проіснували, зареєструвавшись. Я мав платити податки і як фермер, і як кооператив, і від реалізованої продукції. Ну, який дурень буде платити тричі? Врешті, ми той кооператив закрили. Хоч, в податковій мені навіть дали довідку, що кооператив неприбутковий. Але це була «фількина грамота».

Микола СОБУЦЬКИЙ Микола СОБУЦЬКИЙ, фермер

Все ж фермери об’єднуються за групами інтересів, вирощенням певної типової продукції, і спільно купують насіння, техніку, але офіційно всю цю співпрацю не реєструють. 

Нині в Україні є 1035 сільськогосподарських кооперативів. 40% з них – не працюють. За останні п’ять років з’явилися всього вісім нових об’єднань. Тоді як, за оцінками спеціалістів, український аграрний сектор потребує щонайменше 10-12 тисяч кооперативів. (УП)

ЧИ Є МАЙБУТНЄ?

В агропромисловому комплексі погоду роблять великі гравці – агрохолдинги, трейдери, переробні підприємства, банки тощо. Ці аграрні "носороги" майже безроздільно владарюють усередині країни, мають своє лобі в політичній верхівці. При цьому самі хворобливо залежні від експорту і "штормів" світових ринків – найменші глобальні хитання боляче б'ють по нашій розбалансованій економіці.

Олена КОНОНЕНКО Олена КОНОНЕНКО, науковий співробітник Інституту аграрної економіки, експерт з аграрних питань

46% усієї валової продукції в аграрному секторі України дають неорганізовані селяни. Це одноосібники або сімейні фермери. (УП) 

Це тільки лишній раз підтверджує, що така аграрна країна як Україна потрубує активного розвитку дрібного фермера. Тільки так такий економічно важливий сектор не загнеться і зможе будувати веселкові перспектви майбутнього. Микола Тихонович недарма говорить про середовище. Йому нецікаво працювати тільки для себе і на себе. Це не дозволить йому розвиватися якісно. Заробити багато грошей – можливо. Але щодня він думає, кого хочеб бачити по-сусдству? П’яного і безробітного селянина? Чи надійного і впевненого господаря? Саме для цього він старається допомогти іншим, адже дійсно економічно сильна держава, як показує європейський досвід, будується на середньому класі – думаючий та економічно спроможний пласт суспільства.

Сімейне фермерство, навіть невеличке, може бути важливим фактором у вирішенні проблем бідності в сільських районах. Звісно, саме сімейні фермерські господарства мають велике значення в забезпеченні екологічної стійкості сільськогосподарських систем. Дослідження свідчать, що сімейні фермерські структури можуть забезпечити більш високий рівень догляду за навколишнім середовищем, ніж несімейні форми фермерства. [...] Сімейні фермерські господарства є уособленням підвищення життєздатності сільського господарства і збереження традицій на сільських територіях. Вони посідають певне проміжне положення між традиціями і сучасністю, зберігаючи сільські цінності, представляють інтереси сільських громад. [...] Вважаю, що розвиток сучасних соціально-орієнтованих господарств сімейного типу з домінуванням приватної форми власності держава повинна визначити сільськогосподарським пріоритетом України.

вадим ІВЧЕНКО вадим ІВЧЕНКО, народний депутат України

На запитання, що потрібно, аби такий фермер як Микола Собуцький розвивався, він відповідає коротко:

Потрібно три речі:

  • правова держава
  • зрозумілі правила гри
  • правила гри не під групу осіб, а для суспільства і громади.

Автор – Марія Доманська