Нововолинськ в умовах війни: розмова із міським головою Борисом Карпусом

Нововолинськ в умовах війни: розмова із міським головою Борисом Карпусом

 

Місто Нововолинськ прийняло чи не найбільше на Волині внутрішньо переміщених на душу населення. За даними міської ради, там зареєструвалися 9162 людини, а близько 6500 залишилися. І це на місто, в якому мешкає близько 50 000 людей. Для цього є очевидні причини: місто знаходиться практично на кордоні із Польщею. А ще міська рада підкреслює, що у Нововолинську немає військових об’єктів. Тому публічно такий наплив нових, постійних чи тимчасових мешканців намагаються перетворити на можливість для міста.

Як працює Нововолинськ в умовах війни, із потоком ВПО, кризовими шахтами, «проблемним» бюджетом та іншими викликами, в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» «Сила правди» поспілкувалася із міським головою Борисом Карпусом.

Щоправда нашу розмову на початку перевали працівники СБУ, яким терміново треба було поспілкуватися з очільником міста. А все через проблеми, які накликала міська рада через те, що сприяла перетину гуманітарної допомоги через кордон. Цим, за словами Карпуса, скористалися зловмисники, які перевозили контрабанду під виглядом гуманітарки. Причетність міськради до цих махінацій він категорично заперечує.

«На початку ми «відкрили шлюзи». Сказали, всі хто хоче щось везти, везіть. І зрозуміло, що 80% везли те, що треба, але знайшлися 20%, які зловживали. В перший день всі контрабандисти звернули на це увагу. А в нас ця модель з гуманітаркою була ніде не відпрацьована і не задокументована. Це була така, я б сказав, самоорганізація. І в рамках цієї самоорганізації знайшлися люди десь там на кінцевій ланці займатися цим всім. Ну а служба (Служба безпеки України, — ред.) хотіла ще нас туди приплести. Були слідчо-оперативні дії. Заходили до нас 10 чоловік у повній екіпіровці. Ми все надали і розповіли», — стверджує міський голова. 

Кого покарають за зловживання, покаже час. А ми повернемося до основної теми розмови.

«В першу чергу ми стикнулися із трьома проблемами. Це паливо, гроші і продукти»

– Нововолинськ прийняв чи не найбільше внутрішньо переміщених осіб відносно власного населення на Волині. Як місто справляється із цим які існують виклики?

– Ми зрозуміли, що до нас приїдуть люди, вже 24 числа (лютого, — ред.). Відповідно вже ввечері 24 числа ми сформували штаб, відповідні робочі групи по напрямкам. Вже 25 лютого переселенці почали реєструватися. Для цього ми вже мали відповідне місце, вже прописані протоколи руху. Відповідно те, що в нас є багато внутрішньо переміщених, це результат того, що в перші години, дні ми мобілізувалися. 

В першу чергу ми стикнулися із трьома проблемами (для забезпечення, — ред.). Це паливо, гроші і продукти.

Відповідно, ці напрямки курували мої заступники. У нас волонтерський центр і центр підтримки переселенців були в одному приміщенні. Туди привезли гуманітарку, приїжджали переселенці. Також створили центр психологічної допомоги.

Через створений чат-бот ми почали поширювати інформацію про наші робочі місця. Також аналізували список людей, щоб шукати спеціалістів. Наприклад, нам потрібен був юрист. Місцевим підприємствам потрібні інженери.

Сюжет про історії внутрішньо переміщених, які нині у Нововолинську. Відео міської ради

«…завдання було не робити гетто»

– Як вирішували проблему із житлом? Де мешкають всі ці люди?

– Я сказав так: в останню чергу заповнюємо наші школи і садочки. Спочатку мешканці повинні брати людей додому. Потім оренда житла. Тільки потім гуртожитки, церкви. І тільки якщо ми це все заповним, тоді школи та садочки. Ми ж розуміли що частина людей із Нововолинська виїхали, тому частина житла звільнилася. 

Щоб зібрати дані про житло, ми робили Google-форму і збирали дані. Підключилися релігійні організації, які також приймали.

Перша хвиля це був Київ, Київська область. Багато із них не потребували нічого. Це люди, які, наприклад, приїхали додому. Наприклад, 20 років тут не жили, але повернулися. Ці люди почали нам допомагати як волонтери. Ми створили чат-бот, куди вже під’єднані 1300 людей, сімей, які отримують інформацію.

У мене є радниця Анастасія Перепелиця, яка координувала центр для переселенців у Запоріжжі. Вона приїхала зі своїм бекграундом. Одразу почала писати проєкти у різні міжнародні організації для забезпечення продовольством, облаштування місць компактного проживання тощо. Загалом вже до 5 мільйонів через такі проєкти ми маємо. 

Наприклад, ACTED (Агентство з питань технічного співробітництва та розвитку, — ред.) надає допомогу. Є певні критерії та процедури, ми таким чином зареєстрували на отримання допомоги 1200 сімей. Вони отримають гарантовано виплати від 20000 до 36000. Вони вже можуть витрачати їх тут. 

Ми намагалися максимально поширити інформацію про школи, садочки, про позашкілля. Робили маленькі свята, намагалися максимально інтегрувати переселенців. Тобто завдання було не робити гетто. Навіть якщо вони компактно жили в гуртожитках, ми намагалися їх з гуртожитків забрати або переселити в інше місце.

У роботі із внутрішньо переміщеними в першу чергу треба знати, чого точно не потрібно робити. От наприклад, інколи проблему житла намагаються вирішити через модульні містечка. Моя радниця Анастасія Перепелиця підказала: боронь Боже нам їх робити. Вона бачила приклад такого модульного містечка в Запоріжжі (в 2014-2015 роках, — ред.). Його поставили, але ніхто не продумав алгоритм перебування там людей. І в результаті вийшло, що люди, які були активні, які мали фінансові можливості, не хотіли жити в таких умовах і виїжджали з часом. А люди із низькою соціальною відповідальністю чи без грошей, з інвалідністю чи девіанти лишалися. Там утворюється така спільнота — Радянський Союз у гіршому прояві. Тому ми цього не робили.

Ми бачимо кілька шляхів виходу із ситуації: будівництво житла, викуп, добудова існуючого і оренда.

– А хто буде виділяти кошти на це?

– Якщо беремо добудову, у нас є забудовники, які готові будувати. Наше завдання дати людям роботу, що вони могли житло купити. Ми сюди не ліземо, будувати будуть приватні компанії. Щодо будівництва нового житла зараз намагаємося працювати із представництвом Європейського Союзу. Якщо все буде добре, приїдуть експерти НЕФКО і експерти від ЄС 23 серпня дивитися місця. Це має бути нормальний будинок за кошти донорів. Самі ми цього не потягнемо.

Ми відповідно маємо розпланувати, хто в цих будинках буде жити, на яких умовах. Зробимо градацію, щоб в цих будинках були люди, які фінансово спроможні там жити, будуть мати тут роботу. 

Купівля житла — це або за державні кошти, або за кошти самих людей. Щодо оренди житла — це тільки вторинний ринок. Ми там можемо допомогти інформаційно.

«Бо якщо людина підозріла, нам треба зробити так, щоб вона виїхала із Нововолинська»

– Чи були якісь тертя між місцевими мешканцями і внутрішньо переміщеними? Чи доводилося вирішувати такі конфлікти?

– Спочатку були окремі конфлікти із місцевими типу «Чого наші воюють, а вони сюди їдуть». Потрібно було пояснювати, що на війні не потрібно всіх чоловіків. По-перше, потрібні мотивовані люди. По-друге, якщо ми створюємо мільйонну армію, то це кожен двадцятий. Тобто зі ста п’ять чоловік має бути в армії, і то на передку умовно два. Троє будуть в забезпеченні, ТРО чи інших структурах. Але це багато людей не до кінця розуміють.

Добре, що у нас є список всіх внутрішньо переміщених. Це близько п’яти тисяч осіб із прізвищами, телефонами, адресами проживання. Є робочі групи, які відповідають за різні напрямки, зокрема їх інтеграцію або дезінтеграцію. Бо якщо людина підозріла, нам треба зробити так, щоб вона виїхала із Нововолинська. 

Це теж наше завдання. Бо були такі випадки. Наприклад, я приходжу в один з прихистків, виходить чоловік, який приїхав з Маріуполя. В нього на одязі «звьозди», незрозуміла символіка, веде себе неадекватно. Дякую, але нам з такими не по дорозі. Я одразу звернувся у відповідні служби.

«Нам потрібен ПДФО. Нам в цьому випадку не принципово, чи це переселенець, чи це нововолинець»

– У соцмережах ви поширювали інформацію про успішні приклади бізнесу, який відкрили переселенці. Якщо загалом війна вплинула на розвиток бізнесу у Нововолинську?

– У нас є підприємства, які просіли, а є такі, що навпаки повністю завантажені роботою. Змінилися ланцюжки постачання і зараз триває локалізація. Наприклад, Німеччина звернула увагу на «околиці» ЄС і зараз може бути зацікавлена в українському. У нас є підприємство «Хан-Електробау» з німецькими інвестиціями. Вони мають тепер три зміни і піднялися за виплатами податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) з восьмого місця на третє. 

Ливарні заводи в різній ситуації. Один просто всіх звільнив — 400 людей, а інший навпаки — наростив виробництво. З великих корпорацій, з Харкова, Маріуполя сюди приїхали технологи. Я бачу, що завод росте. 

Дехто відкривав магазин під час війни. Ми бачимо розвиток цього, бо споживання зросло. Три кафе відкрили люди (переселенці, — ред.). Хтось із них тут народився, хтось раніше виїхав. Є переселенці з Ірпеня, яким там ущент все розбомбили.

Нам потрібен ПДФО. Нам у цьому випадку не принципово, чи це переселенець, чи це нововолинець. Ці всі люди поки живуть тут, витрачають кошти тут. Моє завдання, що вони могли заробити, заплатити за «комуналку» і витратити гроші тут. Я хочу, щоб відсоток тих, хто залишиться тут, був максимальним.

– Чи аналізували ви скільки людей виїхали із Нововолинська? Чи опинилося місто «в плюсі» від прибуття переселенців?

– Немає точних даних щодо цього. Єдиним індикатором може бути відвідуваність дітей у школах. Якщо вірити цим даним, ми не в плюсі, а наближаємося до нуля по населенню. Але в мене є переконання, що ми з часом будемо в плюсі, коли підключаться онлайн ті, хто за кордоном, ми вирівняємо ситуацію. Сподіваюся, що коли війна буде стихати, нововолинці будуть вертатися. Я розумію, що чим довше, тим менше шансів, але так само чим довше у нас ВПО, тим більший шанс, що вони лишаться тут. 

Ще одне, філософське. Місто Нововолинськ унікальне тим, що воно молоде (засноване у 1951 році, — ред.) і тут кожний колись сюди приїхав. Місто будувати приїжджали і казахи, і з Дніпра, із Донбасу, і з Кузбасу. Тому в нас немає гострих конфліктів. Якісь локальні були, але суто на побутовому рівні. Не було такого, що конфлікти через мовне питання чи інші ставали масовими і публічними. Мені здається, нова хвиля переселенців це більше можливості, ніж обуза. 

Можливості нам треба використати по максимуму, враховуючи те, що в нас немає військових частин, немає вузлів, які би становили загрозу. В нас місто з чудовим потенціалом, промисловим, експортним. Ми намагаємося бути гнучкими і чекаємо моменту, коли держава перейде на воєнні рейки.

«Є загроза, що Європа «втомиться» від нас. Ну і що ми будемо робити?»

– Що ви маєте на увазі? Досі держава не перейшла?

– Мені здається, що не перейшла. Треба сісти і зрозуміти, що в нас війна надовго. Війна зокрема й економічна. Тому потрібно боротися із реальними загрозами. Наприклад, ми не робимо набої. Є загроза, що Європа «втомиться» від нас. Ну і що ми будем робити? 

Потрібна оптимізація. Наприклад, варто залишити п’ять ключових міністерств. Решта — не актуально. Ну наприклад, чим там зараз займається, умовно, міністерство екології. Незрозуміло. Потрібна оптимізація.

Також варто працювати над оптимізацією податків. Наприклад, які можуть бути податки в прифронтовому Миколаєві? Оголосіть прифронтове місто плюс 20 кілометрів нульову ставку. Той, хто просто може себе забезпечити там у таких умовах, живе там і щось виробляє, вже герой.

– Яка ситуація з вашим індустріальним парком? Чи вплинула війна на пільги, які дають там?

– Сам індустріальний парк ми отримали «в спадок» (від попередньої влади, — ред.). На сьогодні це земельна ділянка площею 20 гектарів біля траси. Там є всі комунікації. Через дорогу знаходяться цементний і асфальтний завод, електропідстанція і виробництво металоконструкцій. 

Цей індустріальний парк відповідно зареєстрований. Є розроблена концепція. Ми її змінили під потенційних інвесторів і під стратегічне бачення розвитку цілого людства. Це має бути фуд-кластер. Населення росте. Нас вже вісім мільярдів. Тому потрібно людей кормити. 

Під фуд-кластер ми оголосили конкурс. Далі повинна зайти управляюча компанія. Її завдання там будувати та організовувати. Коли заходить інвестор, він повинен зайти в долю або в іншому форматі. До війни ця концепція була, але вона була не робоча, бо пільг не було. Тепер є пільги і немає обмеження на оббіг. 

Але це ще не всі «плюшки» Нововолинська. Є ще закон України №1914, де нашому місту надали пільги як території, яка зазнає трансформації вугільних регіонів. Тобто підприємство, яке реєструється у Нововолинську з 2022 року, яке наймає 10 осіб, яке здійснює діяльність за певними КВЕДами (діяльність у переробній промисловості, — ред.), має оббіг коштів до 40 мільйонів, отримує пільги до 2037 року на 6 податків.

Тому у нас є дві конкурентні переваги перед будь-ким у Волинській області чи навіть у Західному регіоні. Нас можливо обмежуть тільки робочі руки кваліфковані і можливо трохи обмежує житловий фонд.

Нововолинська міська рада просуває проєкт індустріального парку і його переваги

«Загалом ми завжди були найбіднішим містом на Волині, при тому із найбагатшим населенням»

– Яка ситуація із бюджетом громади в умовах війни? Як змінилась наповнюваність?

– Загалом ми завжди були найбіднішим містом (порівняно із Луцьком, Ковелем та Володимиром, — ред.) на Волині, при тому із найбагатшим населенням. Ми це бачимо за індексом податкоспроможності та індексом споживчих цін. Індекс споживчих цін у нас був найвищий, бо люди мали гроші і вони їх витрачали.

– Звідки мали?

– Це зокрема регреси. Тобто в нас є багато людей із профзахворюваннями, відповідно їм держава компенсує втрату здоров’я і в результаті 200 мільйонів гривень заходить за рік у місто через ці виплати. Також традиційні для прикордонного міста речі: заробітки, контрабанда, допомога від родичів із-за кордону. Ще врахуємо, що були шахти, більшість закрилися. Була територія пріоритетного розвитку, зайшли кілька підприємств і вони тут залишилися. 

У нас індекс податкоспроможності 0,62. Це означає, що ми заробляємо дві третіх від того, що нам необхідно витратити для нормального функціонування. Тобто на освіту, на культуру, на благоустрій, на всі енергетичні видатки та інше. Решту нам додає держава у вигляді субвенцій та дотацій. 

Моя глобальна ціль, яка можливо ніким не буде оцінена, це вивести показник на 0,9. Коли є такий показник, це означає, «спроможна громада». І це нам потрібно, бо недалеко той час, коли до нас ще приєднають території. А наразі ми з цими не можемо з усім справитися. Тут на місто не вистачає. А там люди теж живуть. І перше, із чим ми стикнулися: там бардак зі всім насправді. Вода не облікована, сміття не обліковане і породжує безліч стихійних сміттєзвалищ і ми маємо відповідні приписи від екологів.

Потрібно вчити людей укладати договори і вивозити сміття нормально. Бо всі були в Європі, всі думають, чого там так чисто. Та просто люди платять гроші за вивіз сміття, а не самі в мішках десь викидають біля церкви. Це просто нонсенс.

Щоб покращити енергоефективність та бюджетну спроможність, у міській раді Нововолинська звертаються до донорів. Фото автора.

– Як на наповнення бюджету вплинула повномасштабна війна?

– Щоб розуміти ситуацію, я щомісяця дзвоню до топ-100 платників податків і спілкуюся із ними про те, яка ситуація. Ми не завжди маємо інструменти допомогти їм швидко. Але я розумію, що нам для розвитку і відповідно наповнення бюджету треба робити акцент на експорт. Для цього ми зараз взяли всіх ЗЕД (суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, — ред.) і з ними працює моя заступниця, визначає проблеми. І далі ми будемо шукати експертів під їхні потреби, міжнародних донорів фонди, торгово-промислові палати.

Це потрібно робити, бо в платників податків були проблеми. В ливарників були, в «Кроноспана» були, у «ВМК» (Волинська меблева компанія, — ред.). Зараз наше завдання їм не заважати. Це зрозуміло і ми з цим справлятися. Будем пробувати їм допомогти. Бо березень-квітень ми не виконали бюджет. До трьох мільйонів ми недоотримали. 

Зараз ситуація стабільніша. По динаміці до минулого року ми другі (серед міст обласного значення, — ред.). Ясно, що Володимир перший. У них є військова частина, 14 бригада. В них там перевиконання 250 мільйонів при бюджеті умовно в 200 мільйонів. Ми по-білому заздримо колегам.

– Яка ситуація із шахтами наразі? Я так розумію, що почався проєкт трансформацію вугільних регіонів, щоб дати людям іншу роботу, коли їх закриють.

– Зараз працює дві, «Бужанська» і дев’ята. Бужанська на території Поромівської ОТГ, дев’ята на території Литовезької ОТГ. Місто Нововолинськ збоку від тих шахт. Десята шахта недобудована і там перспектива дуже незрозуміла. І вона теж у Поромівській громаді. Тобто шахт на території нашої громади немає. Але частина людей наших там працюють. Загалом десь по 400 осіб зараз працюють на двох шахтах. На них критична ситуація. Там зараз іде зміна керівництва. Люди трошки «бунтують». 

Особисто моє бачення, навіть попри те, що я там з економічною освітою та ліберальними поглядами, що в цей час треба зберегти робочі місця. Навіть якщо це не вигідно. Потрібно, щоб люди протягнули цей непростий час, поки знайдеться альтернатива. От наприклад наш індустріальний парк запрацює і тоді їм давати іншу роботу. 

Зараз виходить так, що дев’ята шахта іде на закриття. З вересня там уже починаються невідворотні процеси, звільнення людей, вирізка, повна зупинка. Я точно не в захваті від таких новин, хоча ми впливати особливо не можем. Але якби шахта не закрилася, це була би для нас всіх перемога. Позитиву мало, хоча мало би бути інакше. Бо всім треба паливо, альтернатива газу.

 

Працівники шахти №9 Нововолинська на початку серпня відмовилися не пустили нового керівника на робоче місце. Відео ІА «Буг»

– Попереду непростий опалювальний сезон. Що плануєте робити, щоб забезпечити в місті тепло на прийдешню зиму?

– В нас є десять котелень. Чотири із них на альтернативному паливі. Але їх попередники віддали в оренду. Зараз ми їх повертаємо. Шість наших, вони на газу. 

Одну котельню ми добудували. Це модульна котельня, сучасна. Нею можна управляти буквально з телефона. Один оператор може управляти шістьма такими котельнями. Це дуже добре, бо зараз на старих котельнях в нас до 13 людей працює. 

Далі ми плануємо на дві найбільш потужних за 23 мільйони купити котли по проєкту GIZ (німецьке товариство міжнародного співробітництва, — ред.). Ми проєкт виграли в минулому році. Мало бути утеплення лікарні. Але зараз вирішили зробити простіші заходи і запланували твердопаливні котли встановити до кінця року. Разом буде 6 котелень на альтернативному паливі, які забезпечують близько 60% теплогенерації в місті. Це дозволить нам зекономити і бути менш залежними від газу. В результаті ми зможемо не підвищувати тариф.

 

Антон Бугайчук