Не страшно вмерти, страшно жити у муках

Не страшно вмерти, страшно жити у муках

Так кажуть ті, хто терпить пекельний біль у зв’язку з важкою невиліковною хворобою.

На сьогодні у лікарів є усі законодавчо прописані механізми для адекватного знеболення таких пацієнтів та інформування їх та їхніх родичів про шляхи отримання опіоїдних анальгетиків, та догляду за важкохворою людиною вдома.

Біль лікується – на цьому має наголошувати лікар й сприяти в лікуванні хронічного больового синдрому.

Щоб 89-річна Олена, яка п’ять років тому необачно впала й отримала перелом шийки стегнової кістки, могла не тільки лежати у ліжку, а й виїжджати в інвалідному візку на вулицю й обідати за столом поруч з рідними. Не згорблюватися від болю на ліжку, не сидіти у напівсидячому положенні, не голосити й стогнати уночі від болю та страху.

Щоб 36-річний Олег не повзав від болю по підлозі, бо має онкозахворювання 4 стадії з метастазами, яке лікуванню вже не підлягає.

З 2011 року паліативна допомога як окремий вид медичної допомоги закріплена законодавчо: Закон України від 07.06.2011 р. № 3611-VI «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги».

Основним документом щодо паліативної допомоги в Україні є Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 21.01.2013 р. № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні». Цим наказом було затверджено «Порядок надання паліативної допомоги» та «Перелік медичних показань для надання паліативної допомоги».

Зазначено: паліативна допомога  – вид медичної допомоги, який дозволяє покращити якість життя паліативного пацієнта та допомогти членам його родини шляхом запобігання та полегшення страждань невиліковно хворої людини;

паліативне лікування – складова частина паліативної допомоги, яка включає надання адекватного ефективного знеболення, медикаментозної терапії, медико-психологічної реабілітації, хірургічних та інших методів лікування, догляду.

Що натомість з паліативної допомоги маємо у Луцьку?

У Луцьку є один на весь обласний центр хоспіс по вул. Тімірязєва, 1, на 25 ліжко-місць, яких катастрофічно не вистачає для всіх, хто цього потребує. Жодних інших паліативних ліжко-місць у будь-яких лікарняних закладах нема. Є всього одна комунальна аптека № 65 по пр. Волі, 3, де можна придбати за спеціальним рецептом опіоїдні анальгетики.

Нещодавно в Україні з’явилися фентанілові (знеболювальні пластирі), за допомогою яких можна на три дні позбавитися від болю. У Луцьку цих пластирів нема, хоча у листі від 5 серпня з Управління охорони здоров’я Луцької міської ради зазначено, що ці пластирі мають бути й повинні відпускатися за безкоштовними рецептами, який виписує сімейний лікар, з котрим укладено декларацію.

Згідно з рішенням виконавчого комітету від 19.06.2019 №371-1 м. Луцьк 

«Про хід виконання цільової Програми розвитку паліативної допомоги у місті Луцьку на 2015-2020 роки за підсумками 2018 року», на наркотичні препарати для таких пацієнтів на 2019 рік виділено 0,3 млн. грн.

З них у першому півріччі витрачено 133, 4 тис. грн. для 102 онкологічних хворих. У середньому одному онкохворому з вираженим больовим синдромом у місяць на один лише морфін потрібно 13 000 грн. Чи достатньо виділено цих коштів для лучан? Звісно, що ні. Згідно з тими же даними, у Луцьку кількість хворих, які можуть потребувати паліативної допомоги, становить близько 700  осіб.

Можливо, надається паліативна допомога невиліковним хворим вдома або ж створені кабінети болю для допомоги таким пацієнтам та їхнім родичам? Ні першого, ні другого у Луцьку на даний момент нема, бо «Остаточно дане питання буде вирішено після прийняття змін з метою імплементації існуючої нормативно-правової бази з надання паліативної допомоги в рамках проведення реформування».

Текст написано згідно з відповідями, отриманими на мій публічний інформаційний запит в Управління охорони здоров’я Луцької міської ради.

Листи додаються.