MuzReverse. Віктор Пашник
У неділю, 20 березня, до Луцька з концертом завітав український бард, бандурист Віктор Пашник. Користуючись цією можливістю, журналісти програми «MuzReverse» завітали на виступ музиканта та поспілкувались із ним.
Коротка автобіографічна довідка (інформація взята із сайту uk.wikipedia.org):
Віктор Васильович Пашник — український музикант, бандурист. Знаний в Україні та за її межами також під ім’ям Шкрум.
У 1999 році закінчив Стрітівську школу бандуристів, єдиний подібний навчальний заклад в Україні. По закінченню кобзарської школи вчився у Чернівецькому університеті на кафедрі музики та українознавства.
У складі акустичного тріо «ЗАУ» з Олексою Миколайчуком (бандура) та Івасем Григоряком (гітара) став переможцем фестивалю «Червона Рута – 2003» в жанрі авторської пісні та акустичної музики].
Віктор активно гастролює Україною, країнами Східної та Західної Європи, пропагуючи рідну культуру.
У вашій автобіографії мене зацікавило те, що ви є вихованцем єдиної в Україні Стрітівської кобзарської школи. Розкажіть трохи про саму школу, про специфіку навчання там.
Школа заснована у 1989 році. Олесь Бердник, Борис Олійник, Василь Литвин і ще деякі люди відомі в Україні посприяли в тому, щоб вона ще в радянські часи відкрилась. Я поступив туди у 1995 році. Вчився там чотири роки. В той час, коли я там вчився, це була своєрідна комуна. Ми з хлопцями самі допомагали готувати їсти поварам, прибирали звісно, вирощували свої продукти, доставку оформляли. Всяке у нас було. Хтось з хлопців став бізнесменом, хтось актором, хтось в професійних музичних колективах в Україні співає.
А по шляху кобзарства тільки ви пішли?
Ні, пішло декілька хлопців. Хтось перейшов тільки на старосвітську бандуру чи кобзу, хтось став майстром по виготовленню музичних інструментів, насамперед струнних, класичних українських (кобзи, бандури, торбани).
До речі, читав, що перший ваш досвід виступу перед людьми на вулиці пов’язаний з тим періодом. Якась цікава історія там була…
Так, пов’язана з грошима, крадіжкою. Ну як, в стаді не буває без поганої вівці. Ми вже зараз з старшими хлопцями здогадуємось хто це міг бути, а тоді думали один на одного. В принципі не дуже добре, але що вже є, то є.
Але тоді, в ті часи, було страшно виступати перед людьми на вулиці?
Десь може навіть соромно, тому що я тоді вважає, що це по-суті жебрацтво. Зараз це як образ, як стиль. Всесвітньовідомі музиканти є вуличні люди, які на вулиці грають і співають. А тоді просто соромно було і потрібно було хоча б на дорогу заробити.
А зараз часто вам доводиться виступати на вулицях?
Разів п’ять на рік, два, раз. Ну як вже виходить. Все-одно я сідаю на вулиці грати.
Але яка мотивація? Просто хочу і все?
Мотивація різна. Інколи, це можливість зустріти знайомих, яких я знаю в тому місті. Фінанси не завадять ніколи. В принципі ті гроші можна на якусь доброчинність використовувати.
Як часто доводиться вам мандрувати по Україні, за меді України? Чи не заважає це системному, розміреному життю? Чи не вибиває із життєвої колії?
Я мандри просто люблю. Тому вибивати вони мене не можуть. Я стомлююсь, відсипаюсь вдома, але я без цього жити не можу. Раніше були мандри більш такі дитячі: поїхати в ту ж саму Одесу, поспівати на Дерибасівській і відпочити на морі. Потім був такий період, коли я багато їздив автостопом з друзями по Середній Азії, по Росії, трошки по Європі. Потім вже з’явились гроші. А основний принцип автостопу – маєш гроші, їдь за гроші, то їдь, просись до людей і вони тебе візьмуть. З’явились гроші більше їздиш. З’явилась можливість побачити інші країни, можна їхати співати.
А як люди реагують на гру бандури в інших країнах?
Дуже добре. Я не можу сказати, що я якогось супер професійного рівня музикант, але в мене є плюс, що я співаю. Також співаю пісні мовою тих держав, куди я можу поїхати.
Ви спеціально вивчаєте ці пісні?
Так, я можу вивчити, або на якомусь фестивалі у них побувавши можу почути і запам’ятати. Якусь легеньку, навіть дитячу. А їм все рівно. Це для них рівень поваги до їх народу, що ти береш і співаєш їх пісню
На вашу думку, на скільки сьогодні в Україні зросла увага до бандури, до бандуристів. Бо раніше, наскільки мені відомо..
Насміхались трошки.
Так. А згодом цей інструмент набув більше популярності. Зараз не падає цей рівень уваги?
Ні, не падає. Навпаки піднімається. В мене одна із задумок створити приватну школу кобзарську. Це вже коли я, скажімо, що міг віддати людям віддав і треба когось трошки навчити.
А де думаєте таку школу створити?
В себе в дома на Батьківщині. Снятинський район, Івано-Франківська область.
Продовжуючи тему популярності бандури. Останні роки велику популярність здобуває Ярослав Джусь, який виконує різні відомі не народні мелодії. Як ви до цього ставитесь до того, що бандура використовується ще в такій формі. Чи це не псування традицій?
Прекрасно, хай грають хлопці. Ну на цимбалах ж грають різні композиції, чому б на бандурі не пограти. Тим більше звук прекрасний. В мене є товариш, який виключно рок співає на бандурі, народні пісні ніякі не співає…
Інструмент універсальний і в якійсь мірі сучасний. Він має древнє коріння, але це сучасна вже форма бандури і можливості змінювати тональності. То чому не виконувати того ж самого Баха? Красиво звучить
В моєму репертуарі досить багато пісень, але є пісень з шістдесят, сімдесят – пласт, який я можу використати. Можу ним зіграти на концерті. Сталого концерту в мене не було ще жодного і запланованого не було ще жодного. Мені подобається більш експромт.
А як їх вибираєте? Від чого відштовхуєтесь?
Скажімо в школі, я вимушений підлаштовуватись під дітей. Якщо я їм буду співати тільки народні, задушевні пісні, то їм буде не цікаво. Розумієш, що їм треба заспівати дві веселих, одну серйозну. Своїх там дві серйозних, одну жартівливу. Так я вже з їх душами працюю, з їх свідомістю і чутливістю. З емоціями дорослих працювати трохи легше. , але вони не так яскраво емоції виражають. Тут треба тільки здогадуватись, або вдивлятись в очі перших рядів, бо далі можеш не побачити просто. І звісно стараюсь відчути. А ще я багато спілкуюсь з людьми. Я, по-суті, артист розмовного жанру. Я люблю висловлювати свою думку, філософствувати, веселити на концерті людей. Я без цього не можу. Якщо б мені заборонили зараз говорити на концерті, я б не зміг виступати. Я хіба що тоді пішов на вулицю співати і спілкуватись з перехожими.