«Кількість переселенців в області буде зростати», – координатор «Крим_ SOS» на Волині Антон Євтушок

«Кількість переселенців в області буде зростати», – координатор «Крим_ SOS» на Волині Антон Євтушок

З початком повномасштабної війни чимало волонтерських та громадських організацій, які до цього зосереджувалися на проблемах окупованих територій Донеччини, Луганщини та Криму, масштабували свою діяльність на всю країну. Однією із таких стала громадська організація «Крим_SOS». Її на Волині з липня представляє регіональний координатор Антон Євтушок.

За цей час він уже встиг налагодити роботу з моніторингу та підтримки притулків для внутрішньо переміщених осіб, а також підтримку та навчання для громадських ініціатив, що працюють з ВПО.

В рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» «Сила правди» поспілкувалась із Антоном про нинішні тенденції у сфері забезпечення переселенців на Волині, реальні проблеми та стереотипи, які існують щодо них, а також позитивні приклади самоорганізації та ініціатив ВПО, із якими працює «Крим_ SOS» в області.

«У місцях компактного проживання стандартна техніка не справляється»

– «Крим_SOS»: із назви зрозуміло, що їх робота розпочалася із Криму. Коли вони свою діяльність поширили на Волинь?

 Наразі є два окремих офіси. Є «кримський» офіс, який займається питаннями окупованого Криму, кримчаків, кримських татарів, збирає інформацію про злочини щодо них. Наприклад, зараз повторюється ситуація, яка була на початку 40-х років, коли примусово мобілізують на війну багато кримських татар, а не росіян, які живуть у Криму.

Напрямок по інших регіонах працює окремо. Я працюю на Волині з липня, а загалом масштабували роботу «Крим_SOS» на внутрішньо переміщених осіб ще з лютого. Вони вже розуміли, що цю проблему потрібно вирішувати. Наразі організація діє в 15 областях. Десь осередки ще формуються, але загалом це буде по 3-4 людини у кожній області.

 В яких напрямках ви працюєте саме на Волині?

 Ми є однією із трьох організацій, присутніх на Волині, яка є партнером УВКБ ООН (управління верховного комісара у справах біженців). Ключовий напрям моєї діяльності — це підтримка громадських організацій та ініціативних груп, які працюють у напрямку підтримки переселенців. Йдеться про інституційну і операційну підтримку.

Другий напрямок: підтримка місць компактного проживання внутрішньо переміщених осіб. Хоча об’єктивно ми працюємо і з місцями компактного проживання біженців, і з тими, хто проживає дисперсно (окремо невеликими групами, — ред.).

За даними Волинської ОВА, в області вже прийняли понад 73 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Частина з них використали область як транзитну, тому точна кількість їх невідома. Проте, у Ківерцівській громаді за кошти меценатів відновлюють житло для переселенців. Фото Волинської ОВА

– А де межа між місцями компактного проживання і окремими поселеннями?

 Місця компактного проживання — це коли одночасно живе більше 10 людей. Найчастіше це гуртожитки або колишні школи, які в рамках децентралізації були закриті та законсервовані. Їх переобладнають у своєрідні гуртожитки «сімейного типу».

Дисперсне проживання — це коли переселенці самі знімають квартири чи будинки, іноді для декількох сімей. Наприклад, наступного тижня ми будемо відвідувати будинок у Ківерцях, де одночасно дім знімають чотири родини. Їм потрібна нова газова плита.

Часто у місцях компактного проживання стандартна техніка не справляється. Наприклад, стандартна пральна машина не розрахована на використання двічі на день кожен день протягом півроку. В таких ситуаціях техніка просто не витримує навантажень, тому потрібна заміна.

– За вашими спостереженнями, збільшується чи зменшується кількість мешканців у прихистках для переселенців на Волині?

 Оскільки зараз почався навчальний рік, у багатьох місцях компактного поселення зменшилася кількість. Щоб почати навчання, у більшості гуртожитків навчальних закладів просили переселенців шукати інші варіанти. Але ситуації, коли прямо всіх виселили, майже немає. Були ситуації, коли для них виділили суто окремі поверхи, щоб відділити їх від студентів.

Загалом я би сказав, що у місцях компактного проживання стає менше людей, а дисперсно проживає більше переселенців. Зрозуміло, що у МКП часто були комфортніші умови, коли переселенців годували, давали краще забезпечення. Наприклад, я був у Зимному, де вони проживають на території готелю при монастирі, де умови прекрасні.

В нас в області пропорційно трошки менше їх через сусідство із Білоруссю. Також у нас є райони, як наприклад Камінь-Каширський, які значною мірою не газифіковані. Тобто зимою там буде складно. Але коли почнуться холоди, люди із прифронтових територій усе більше будуть приїжджати сюди (там, де неможливо забезпечити центральне опалення або газопостачання, — ред.).

Зараз все більше роботи, щоб законсервовані школи та дитячі садки переформатувати у гуртожитки. Перевага в тому, що там можна розміщувати людей на довго, а не на тимчасове перебування. Але про будівництво модульних містечок мова поки не йде.

Освітні потреби також потрібно закривати. Запит на них теж є. Є й інші потреби. Наприклад, на Волині за рахунок великої кількості водойм можливо немає такого великого запиту на басейни. Тому на Волині не так їх багато. В Луцьку є басейн і можливо в Ковелі. Багато переселенців, коли приїжджали сюди і заповнювали анкети, що їм потрібно, вказували басейн. Це тому, що в регіонах, звідки вони приїхали, в містах розміром, як Ківерці, обов’язково були басейни, бо це популярно і багато хто з дітей відвідував секції плавання.

Один із частих запитів для місць компактного поселення ВПО – побутова техніка. Фото фонду «Рокада»

«Інформація про негативні приклади поведінки переселенців поширюється активніше»

– Резонансними стають історії про конфлікти між переселенцями та місцевими мешканцями на мовній чи ідеологічній основі, або через якісь побутові речі. Чи часто таке трапляється?

 Є певні проблеми у комунікації переселенців та місцевих мешканців і їх часто пробують вирішувати. Є приклад Любешева. Там, щоб вирішити її, переселенці, які переїхали ще в 2014-2015 роках, допомагали інтегруватися, знайти контакт із місцевими тим, хто приїхав зараз.

Не всюди це так гладко. Треба розуміти, що інформація про негативні приклади поведінки переселенців поширюється активніше. Тому створюється більше негативне враження про них, ніж є насправді. Дійсно, були приклади негативні, якихось там п’яних дебошів або коли хтось приїхав із Луганська і кричав тут про «рускій мір». Наскільки це масово, складно сказати. Я думаю, що насправді позитивних кейсів більше.

Були проблеми, коли, наприклад, із Маріуполя вивозили евакуаційними потягами мешканців доволі не благополучних районів: велика кількість безробітних, люди на обліку в поліції, різні девіантні персонажі. Дивно було б очікувати, що вони приїдуть сюди і будуть вести себе інакше. Але я би не сказав, що це масове явище.

Багато є і позитивних кейсів, коли переселенці починають запускати свої проєкти, відкривають свої заклади, виробництво. Часто там створюють робочі місця і для місцевих. Негативні приклади поширюються краще, але я думаю що пропорційно адекватних і неадекватних людей там однаково, як і серед місцевих.

Наприклад, я паралельно веду гурток робототехніки у Малій академії наук і вперше цього року маю в групі дітей-ВПО. Я не бачу жодної різниці в комунікації чи чомусь іншому. Вони точно так само зацікавлені, мають багато енергії, хочуть щось робити, спокійно спілкуються українською. Діти все одно переважно в школах училися українською і їм простіше перейти.

Найбільше конфліктів мабуть навколо мовного питання. Не те, щоб всі люди на заході були налаштовані агресивно проти російської мови, але тенденція є. Наприклад, навіть при тому, що я раніше багато контенту сприймав російською, коли я зараз чую в кафе російську, це напружує. Люди сприймають це як тригер небезпеки. Не всі російськомовні можуть перейти швидко, тому я намагаюся максимально лояльно ставитися до помилок, коли люди пробують. Головне — це усвідомлення того, що це не якийсь мовний шовінізм. Проблема в тому, що зараз російська асоціюється із тим, ніби ти прийшов зі зброєю.

У Ківерцях за допомогою спеціальних тренажерів навчають надавати домедичну допомогу. Фото Антона Євтушка

«На жаль, люди часто не вміють домовлятися і коректно говорити один із одним»

 Часто волонтери, які допомагають переселенцям, говорять, що допомога не вічна і їм варто шукати роботу. Чи існують такі програми підтримки в пошуку роботи?

 Напряму ми не маємо стосунку до програм працевлаштування. Тут ми лише надаємо інформаційну підтримку. Ми більше підтримуємо громадські ініціативи, які спрямовані на питання інтеграції і операційної стійкості таких ініціатив.

Наприклад, зараз ми підтримуємо групу, яка планує записувати серію інтерв’ю із успішними переселенцями на Волині, щоб подолати негативні стереотипи про них.

Це люди, які розпочали тут власну справу, займаються волонтерством, проводять гуртки для дітей і загалом є корисними для нової громади, де вони перебувають.

Також разом із іншими організаціями ми підтримуємо групу, яка працює з дітьми з інвалідністю, «сонячними» дітьми. Їх немало сюди переїхало.

Ще одна організація, школа безпеки «Тивер» із Ківерець проводить тренінги для дітей із надання домедичної допомоги, дій в надзвичайних ситуаціях. Для них плануємо закупити додаткові макети для навчання.

Багато запитів ми закриваємо без якихось матеріальних ресурсів. Це більше проведення навчань із менеджменту, комунікації, переговорів. На жаль, люди часто не вміють домовлятися і коректно говорити один із одним. Це особливо відчувається зараз в умовах збільшення недовіри, кризи довіри.

Наскільки я знаю, також у Нововолинську буде працювати ініціатива, де ВПО навчатимуть навичок IT. Для цього закупили відповідну техніку і створюють хаб. Там спочатку навчають, а потім будуть давати можливість працювати з цього місця.

Нагадаємо, раніше «Сила правди» розповідала як фонд «Рокада» допомагає переселенцям на Волині.

Антон Бугайчук