Іноземні студенти говорять про расизм у Луцьку

Іноземні студенти в Україні – не рідкість. Вони приїжджають на кілька років навчання, однак майже ніколи тут не залишаються. Вони говорять про привітність та щирість українців, однак не можуть не зважати на відверті прояви расизму.

Чи справді і досі у нас існує дискримінація за національністю та кольором шкіри? Про це ми говорили зі студентами ЛНТУ Елвісом, Ґіфтом та Елайджею.

Хлопці приїхали до Луцька, щоб навчатися на магістратурі. Вони ходять на пари, живуть у гуртожитку та активно проводять вільний час, як і решта студентів. Проте, багато людей сприймають їх зовсім інакше.

«Українці – дуже круті люди. Я зустрічав справді класних друзів. І лише кілька людей, які просто не люблять чорних, – ділиться студент із Гани Елвіс Міллз. – Це було поблизу “Голівуду”. Я стояв вздовж дороги, і навпроти їхала машина. Поблизу була школа – багато дітей. Машина проїжджала досить повільно. Але коли водій побачив мене, він негайно натиснув на газ і наїхав на мене. Він збив мене», – розповідає хлопець.

Друзі Елвіса також стикалися із подібним ставленням. «Те, що я бачив – є люди які хочуть нас образити. Я розумію що для більшості це речі звичні. Вони вітають нас словами “привіт, нігер”. Я не знаю чи їм відомо, що це принизливо, але це ДУЖЕ принизливо», – розповідає сусід Елвіса Ґіфт Дьюб.

Причиною такої поведінки навіть наймолодших із нас хлопці вважають систему освіти та виховання. Вони переконані, що расистом ніхто не народжується. Такий спосіб сприйняття нав’язують інколи навіть найближчі люди. Попри все, студенти захоплені Україною.

«Я люблю українські пісні. А особливо традиційні танці. Я не знаю слів, але знаю щонайменше один гурт – “Океан Ельзи”, і пісню “Я на небі”. Я справді люблю цю пісню. І ще один співак (як же його звуть?) – Моторолла. Пісня “Восьмий колір”. Теж її люблю, але не знаю слів», – розповідає Ґіфт.

Скоро вони повернуться додому. Хлопці приїхали сюди навчатися, і коли отримають необхідні знання, то стануть спеціалістами у своїх країнах. Однак поки-що вони живуть на Україні. Вони закликають не розділяти людей на «білих» і «чорних», бо насправді різниці між ними нема.

«Ми не погані люди. Ми хочемо спокійно ходити, нікого не ображати. Розумієте – ми не залишимось тут надовго. Більшість із нас. Українці ж так само подорожують до Штатів – і потім повертаються. Вони ж не їдуть туди, щоб створювати проблеми, – говорить Елвіс, – Це лише колір шкіри. Між людьми немає різниці. Це ж лише шкіра».