«Ігор Ігорович та інші депутати», або Як восьме скликання Луцької міськради починалося з хору

«Ігор Ігорович та інші депутати», або Як восьме скликання Луцької міськради починалося з хору

27 листопада, приблизно 11:30. Зі сцени луцького Палацу культури після своїх промов дивляться на «рабів Божих» різні блаженніші у чорних рясах або строгих костюмах, з посохами та бібліями в руках. За їхніми спинами вервечкою вишиковується Народний хор Волині. На тлі – світлодіодний екран з краєвидами «синьоокої». Трішки правіше – ведучий, який урочисто, наскільки це лише можливо, оголошує, що тепер Луцьк має мера. А колега поруч шепоче мені: «Чому за це платять з наших кишень?»

Такою була перша сесія Луцької міської ради восьмого скликання. Трохи молились, трохи зітхали і ще менше включались в роботу. Обійшлась вона, за повідомленнями ЗМІ, у 53 060 гривень. Про урочистості, їхні залаштунки та благословення для новоспечених депутатів у репортажі “Сили правди”.

«О! А тепер це моя робота»

Ще до кінця сесії луцький Фейсбук дасть знати – її помітили. Не виключено, що її навіть не забудуть. Але напередодні ще все спокійно. За пів години до анонсованого початку у холі Палацу культури повно людей і всі зайняті. Поміряти температуру, тепер до гардеробу, на реєстрацію, роздивитись свій квиточок, знайти знайомих, зробити фото. Для багатьох ще один пункт – поспілкуватися з пресою.

У некарантинному натовпі зустрічаю Аллу Доманську. За годину вона вже показуватиме у соцмережах свій перший мандат і хоча б на фото домалює до слова «депутат» приставку «ка». Але зараз я ще питаю у новоспеченої політикині від «Європейської Солідарності» про очікування від першої сесії. Каже, що особливих переживань чи очікувань не має. Але нову роль вже усвідомила.

«У мене сьогодні перед сесією вимкнули воду. І перша думка: «О! а тепер це моя робота»

Поки представник міськради питає, потрібне мені місце у залі, аби сидіти, чи я все одно весь час пересуватимусь, картинку зі строгих костюмів ненадовго розбавляють жінки у вишитих сукнях, а за ними й кілька чоловіків у шароварах. Заходять з вулиці, зимовий верхній одяг контрастує з національним вбранням.

Зустрічаюсь поглядами з кимось, кого успішно не впізнаю. Дивимось на людей у вишиванках, потім знову одне на одного. Знизуємо плечима. Найпромовистіший діалог з усіх можливих.

У залі вже теж людно. По обидва боки сцени – охоронці. Вздовж рядів періодично пробігають заклопотані організатори. Депутати кучкуються у невеликі (або й великі) групки і безтурботно сміються про щось своє. З балкону ліниво нахиляються вниз кілька людей. Спостерігають. На когось показують. Обговорюють.

У Палаці культури першу сесію вирішили проводити з міркувань дотримання карантинних обмежень. У Луцькраді тримати відстань не вийде – тісні стіни занадто зближають. А тут всі займають крісла через одне. Ті, які мусять лишатись пустими, перев’язані стрічками, аби не опускались.

Користуючись нагодою, мабуть вирішили провести лише урочисту частину. На сцені змонтовано великий екран, де крутять ролики про Волинь. По стилю нагадують ті, що «За майбутнє» показували на своєму форумі прихильників у замку. Та тепер, звісно, без «апокаліптичних» вставок.

Кілька фотографів говорять, що заходи в Палаці культури – біль. Занадто темно. Занадто складно робити вдалі кадри.

«Депутати мають де бути? В раді. От хай туди і вертаються!», – зазначає чоловік з камерою.

Коли у зал заходять представники волинського духовенства і займають місця у першому ряду, на сцені з’являється ведучий. Мікрофон якусь мить потріскує, а тоді розливає між рядами голос Андрія Зубенка, що віщає про початок першої сесії Луцької міської ради восьмого скликання. Починати треба, ясна річ, з молитви.

Вітальні слова для Ігоря Ігоровича

Настоятелі різних конфесій на сцені. Всі у залі підіймаються, читають разом молитву. Тоді отці по черзі беруть слово – славлять Бога, майже всі звертаються до Поліщука «Ігоре Ігоровичу», тоді додають «та інші депутати». Далі – натхненні промови.

«Місто Луцьк завжди було віруючим… Християнським!»

«Ми працюємо на майбутнє і ми є слугами не за партійною приналежністю, а за покликанням»

«Нема влади, яка не від Бога!»

І менш очікуване:

«Мене не влаштовує оцей поділ кордонів, який є на сьогоднішній день. Тому вам благословення переглянути ці кордони…»

Митрополит Луцький та Волинський Михаїл пояснює – він вважає, що місто має бути в радіусі 25 кілометрів, отож в інтересах громади нова влада має попрацювати над визначенням меж Луцька. Всі семеро священнослужителів благословляють нову раду і дають настанову «хай Господь помагає». Новообрані смиренно кивають.

Коли єпископ Ярослав Троць, голова Волинського обласного об’єднання церков євангельських християн-баптистів, підсумовує всі сказані промови і розповідає одну з історій про Соломона, за спинами духовенства з’являється Державний академічний Волинський народний хор. На поодиноких обличчях в залі питання «навіщо?»

Красиво вбраний хор затягує молитву, яку ведучий оголошує духовним гімном України. Я стою і зважую, чи не безглуздо наголошувати на тому, що в залі представники різних конфесій, а тоді проказувати православні молитви. Одразу згадуються промови різних політиків від «За майбутнє», в тому числі й Ігоря Поліщука, де вони ділили майбутню владу міста на умовних чужинців і конкретних своїх, а тоді у підсумку один з лозунгів політсили – «Партія, що єднає».

За трохи панотці знову займають свій перший ряд, а на сцену запрошують Марію Парфенюк – голову Луцької міської територіальної виборчої комісії. Під епічні звуки сурми вона підіймається на сцену і підходить до трибуни. За її спиною все той же хор – дещо непотрібний на найближчий час, допоки не дійде до офіційного гімну Україну (попередній був лише духовним).

Парфенюк оголошує сесію повноважною. Повільно зачитує, що на сесію зареєструвались 42 депутати, отож вона урочисто оголошує її відкритою. Тоді Марія Іванівна замовкає, опускає руки по швам і хор заводить гімн. На цьому роль співочих гостей закінчується і зі сцени вони йдуть. Парфенюк говорить, що останні роки місцева влада працювала дуже плідно та ефективно і вона бажає такої ж роботи новоспеченим депутатам. Починається вручення мандатів.

Тим часом лунають незрозумілі звуки. Поки Марія Парфенюк незворушно продовжує свою промову, присутні обертаються в бік балкону, схвильовані організатори біжать до охорони. Вибігаю в хол разом з ними. Хтось вже покликав поліцію діалогу, яка чергувала на вулиці. Поліціянти з раціями, організатори з переляканими обличчями та я з фотоапаратом біжимо сходами на балкон. Поки добігаємо, знімальна група «12 каналу» з винуватими очима просувається навпаки до сходів. Виявляється, журналісти просто вийшли у пряме включення і не передбачили, що їх чутиме весь зал – говорили заголосно. Ми з поліціянтами сміємось, організатори киплять.

Мандати, троянди і обов’язкова світлина з мером

Поки ми бігали Палацом культури, частина депутатів вже отримала свої мандати та нагрудні значки. Голова Луцької ТВК по черзі запрошує на сцену кожного з новообраних, вручає депутатські атрибути та позує для спільних фото. Фотографи просто перед сценою явно заважають священнослужителям у першому ряду насолоджуватись дійством.

Нарешті доходить до офіційного оголошення мера. Ігор Поліщук, що весь цей час сидів у залі, поправляє піджак, ховає телефон і готується до свого зіркового часу. Помічниця виносить на сцену букет червоних троянд, Марія Парфенюк запрошує мера і під оплески вручає посвідчення голови Луцької міської ради та значок в оксамитовій коробочці. Тоді – квіти.

Далі Поліщук складає присягу, говорить слова подяки, слухає привітання від голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, яке зачитує ведучий і дякує всім дотичним до організації виборів. Коли згадує про членів виборчих комісій, мене проймають болісні спогади – перший тур виборів і тринадцятигодинний підрахунок голосів. Подумки відзначаю, що цю подяку дійсно варто озвучувати.

Вже як міський голова Ігор Поліщук запрошує на сцену Григорія Пустовіта – донедавна виконувача обов’язків очільника Луцькради, а відтепер – заступника голови Волинської обласної ради. Виголошує подяку за зроблене, дарує троянди, якими Григорій Олександрович в якийсь момент, судячи з виразу обличчя, трохи дряпає руки і вручає пакетик з іншою оксамитовою коробочкою всередині.

Поки ведучий оголошує, як багато зробив для міста Пустовіт і за що його тепер нагороджують, Ігор Ігорович і Григорій Олександрович стоять на відстані і з посмішками дивляться одне на одного. Щойно промову закінчено, повільно підходять одне до одного. Тиснуть руки. Обіймаються. В залі і новий голова облради Григорій Недопад, який також був заступником міського голови, але от вже кілька днів як «підвищений».

Знову оплески, ще кілька урочистих слів і Поліщук оголошує перерву в сесії до першого грудня. На цьому з офіціозом майже все. Депутати роблять одне загальне фото, потім фракції фотографуються самі і з міським головою.

Після цього у холі влаштовують невеликий прес-брифінг. Новоспечений мер через шум не чує що у нього питають. Вибачається. Роздратовані журналісти не чують, що той відповідає. Зітхають.

Поки всі збираються на вихід і від депутата до депутата передають, на котру годину і де збираються, я питаю у двох «свободівців», чи перші сесії попередніх скликань теж були аж такими епічними. Вони сміються. Говорять, що раз у Палаці культури сесію проводили задля дотримання епідеміологічних норм, то таке свято нам подарував коронавірус. Додають:

«Або може просто Ігор Ігорович так довго до цього йшов, що захотів справжнього свята»

Прощаємось. Я виходжу. Біля новенького фонтану на Театральній площі якісь чоловік і жінка поставили колонку і в мікрофони не дуже професійно співають «Червону руту». Зустрічаю колегу, який теж був на сесії. Питаю про враження. Підсумовує максимально влучно:

«Це було дуже больно»

 

 

Марія Смик