«Граблі» волинської мажоритарки

«Граблі» волинської мажоритарки

Парламентські вибори відбулися, і Волинь отримала 5 нових представників у Верховній Раді. Десь однозначного лідера перегонів знали ще за місяць до дня виборів, десь його побачили за результатами перших екзитполів, а у Луцьку взагалі влаштували міні-Майдан, щоб «вигризти» перемогу Ігоря Лапіна в Ірини Констанкевич.


Нагадаємо результати:

У окрузі №19 рішенням окружної виборчої комісії визнали перемогу кандидата від «Народного фронту» Ігоря Гузя, який отримав 30, 69% голосів. Другим став самовсуванець Костянтин Зінкевич, що набрав 17,13% голосів.

У окрузі №22 перемогу отримав кандидат від «Народного фронту» Ігор Лапін із результатом 24,24%. Самовисуванку Ірину Констанкевич він випередив лише на 28 голосів.

У окрузі №20 лідирує самовисуванець Сергій Мартиняк (35,24% проти 20,53% у висуванця «Блоку Петра Порошенка» Володимира Бондаря).

У окрузі №21 переміг самовисуванець Степан Івахів із результатом 63, 49%. Другу сходинку займає висуванець партії «Сила людей» Сергій Дружинович, що набирав лише 14,12%.

У окрузі №23 перемогу отримав самовсуванець Ігор Єремеєв. Його результат – 40,90%. Найближчий конкурент – висуванка партії «Батьківщина» Людмила Кирда (22,17% голосів).

Дивлячись на такі результати, багато волинських революціонерів та громадських активістів говорять приблизно наступне: «Знову продалися», «на Волині революція гідності не відбулася», «знову одні ті самі». Подібні пости дуже легко знайти у стрічці новин волинського фейсбукера.

Хоча карти на не така однозначна. Пости на тему «продалися» стосуються здебільшого округів №20, 21 і 23 (Мартиняк, Івахів та Єремеєв відповідно). У Луцьку «продалися» менше людей, і тому перемогу отримав революціонер та командир роти «Айдару» Ігор Лапін, а в окрузі №19 просто не було кому купувати. Достатньо сильного місцевого олігарха-покровителя там поки не мають. Тобто у Луцьку та на Заході Волині спрацювала інша технологія, яку краще назвати не «продалися», а «повелися». Повелися на імідж, обіцянки, біографію і бренд.

Але ми повернемось до «проданих» 20-го, 21-го та 23-го округів. Попри антиагітаційні кампанії громадських активістів та спроби масового іноформування виборців, що Мартиняк, Івахів та Єремеєв голосували за «диктаторські закони», серйозно поборотися із ними на цих округах було нікому. Подейкують, що окремим політикам навіть дали грошову «компенсацію», щоб не думали тут балотуватися.

Практика свідчить, що виборці не надто переймаються, чи голосували волинські нардепи за уряд Азарова, «диктатуру», мовні закони, якщо у їх селі міняють вікна, ставлять зупинки, ремонтують лікарні за гроші благодійного фонду імені олігарха.

Хтось скаже, що це «стадний інстикт», «український менталітет», чи інші шкурні мотиви голосування, але такі реалії волинського села. Без олігархів ніхто би не ремонтував ті лікарні найближчі років 10, і штаби кандидатів-переможців це прекрасно розуміють.

А ще революційно налаштованих луцьких виборців дуже здивувало те, що священик у церкві смт Люблинець Ковельського району закликав вірян помолитися за кандидата Степана Івахіва, бо той дав сертифікат на 13 000 гривень.

Хоча коли ви спробуєте розповісти цю історію жителям віддалених сіл Полісся, буде певні, що почуєте: «І правильно зробив». Відзначимо, що не тільки в 21-у окрузі кандидати використовували «церковну» благодійність, але в інших довести таку «побожність» значно важче, ніж у цьому селі на Ковельщині.

Дещо прагматичнішим був Ігор Єремеєв із грошовими сертифікатами та побутовою технікою у селі Покащів Ківерцівського району. Історія навіть вийшла на всеукраїнський рівень, адже Ігор Миронович – фігура, досить відома в країні через лідерство у групі компаній «Континіум» та «війну» з Ігорем Коломойським.

Але для нас не важливо, Ківерцівський це район, Горохівський, чи Ратнівський. Реалії життя у віддалених волинських селах, де немає автобусів, асфальту, нормальних шкіл, медицини та дозвілля змушують «брати» і голосувати за тих, хто ототожнюється із образом господаря, або того, хто обіцяє та дає перспективу.

Фрази про «зраду ідеалів Майдану» та «гречку» тут просто недоречні, їх розуміють одиниці. Бо Майдан все ж «стояв» проти диктатури і відвертого зловживання режиму. А тут зловживання і диктатури немає, є підкуп, на який більшість погоджується, бо не має подібних моральних упереджень, а меншість «закриває очі» та бере, щоб потім в кабінці проголосувати «по совісті».

Результат: сільські округи на Волині можна «купити», були би бажання та ресурс. І цього не змінить Майдан на центральній площі Києва та навіть обласного центру, адже завжди існує протиставлення умовно прогресивного міста і консервативного села. В Україні воно помножене на бідність і вимирання багатьох сіл.

Інша ситуація наразі в Луцьку. Тут перемогу фактично здобула «партія революції» в особі Ігоря Лапіна – самообронівця та командира, якого без камуфляжа складно побачити на публіці. Революціонери радіють, бо ж «обламали Палицю».

Хоча не всі, хто був біля витоків волинського Майдану, підтримали Лапіна. Окремо пішли на вибори Павло Данильчук, Григорій Пустовіт, Олександр Пирожик, Геннадій Кожевніков та інші, що «стояли». Імідж «армійського кандидата» використав Ігор Рицко, який на цих виборах відкусив у Лапіна кілька відсотків голосів на користь його головної опонентки Констанкевич. А ще треба не забути пропрезидентського МАЖОРитарника Романа Іванюка, якому довірили свої голоси 10,93% учасників виборів.

Висновок: у Луцьку виборчі маніпуляції та політичні ігри напередодні всенародного волевиявлення теж працюють. І, можливо, хтось, показуючи пальцем на селянина, що продався за 200 гривень, сам робить свій голос під впливом політтехнологій, тільки більш витончених, ніж банальна «гречка».