«Факапи» в стилі джаз або як провести культурний захід в Луцьку і не почати ненавидіти людей

«Факапи» в стилі джаз або як провести культурний захід в Луцьку і не почати ненавидіти людей

Перш за все цей довгий текст не заради критики когось, буду максимально уникати прізвищ, посад, тощо, щоб нікого не образити, думаю “герої” і так знають, що про них думаю. І звісно точно не для того щоб описати як важко щось організовувати в Луцьку. Не мета тексту і виправдання чи отримання слів підтримки. Задум цього лонгріду був для того щоб викликати позитивні емоції, щоб любителі джазу посміялись разом з нами, оргами, над нашими помилками, а ми як організатори більше їх не повторювали б. Але найважливіше це рекомендації для всіх організаторів, щоб не наступали на наші граблі, тому перш за все сприйміть це як методичку як інколи не варто робити, коли робите в Луцьку культурну подію.

 

Навчаючись свого часу на політолога, напевно я точно не розраховував стати організатором фестивалів чи концертів але доля інколи вносить свої корективи в наші плани. І коли я організовував як громадський діяч концерти патріотичної пісні то одне, а ось звідки взявся джаз? Так вже сталось, що сім років тому долучився до проведення міжнародних джазових фестивалів, які стали частиною мого життя і через які зустрів багато нових цікавих друзів з різних куточків світу. Але коли глядачі/слухачі приходять на фестивалі, які я з командою однодумців організовую в Луцьку, вони бачать/чують сподіваюсь те, що їм подобається адже тенденція така, що щороку до нас приходить все більше людей і наші фестивалі ростуть, а ми, організатори, учасники та гості наших джазових заходів, стаємо однією командою, яких об’єднує якісна музика та свобода. Скільки разів я чув від людей, щось типу: «та я не люблю джаз», а потім, в кінці фестивалю, від них же: «а я навіть не думав, що мені джаз подобається». Загалом без пафосність наших фестивалів, вільність людей, поза політичність тощо, стали родзинками наших подій. Але щоб робити свято джазу в організації фестивалів наша команда прикладає щоразу великих зусиль, які звісно не видно нашим гостям. Все хороше ви і так всі бачите/чуєте, все погане також, а ось я вирішив привідкрити трішки «факапів», про які можливо ви і не здогадувались але вони також є частиною нашого навколо фестивального життя…

Про погоду

Коли ми робимо фестивалі в театрі, зокрема зимовий «Jazz Bez», то звісно, що примхи погоди нас лякають менше ніж опен ейр фестивалі в замку. Але погода у нас таки буває різною. І ось одного разу зима вирішила показати «хто в домі господар» і вдарила такими шаленими морозами та завірюхами, що більшість доріг стали майже не придатними для використання. Звісно, глядачам це не завадило приїхати по місту до театру, а ось колективам, які у важкій логістиці курсували між містами України та Польщі, це ой як завадило. Нам як організаторам просто не вистачало спокою отримувати повідомлення, що такий-то колектив затримується, такий-то в дорозі невідомо де тощо. Але загалом публіка затримки розуміла і запізнення в кілька годин ми розбавляли виступом-затягуванням одних колективів, які джемували, таким чином слухачі не втратили багато але ми як організатори явно втратили кілька нервових клітин.
Тепер щодо наших “улюблених” дощів, особливо коли фестивалі в замку. Загалом наша публіка, на відміну від інших міст, не купує квитків на джаз заздалегідь, адже ціна у нас завжди символічна і більшість вирішує прийти чи ні на фестиваль в день початку. Був період, коли кілька фестивалів була просто жахлива погода. До фестивалю і після, просто ідеальна, а на джаз дощ і холодно. Дехто так і жартував, що як тільки ваш фестиваль, то відразу можна не дивитись гідрометцентр, бо буде дощ. Одного разу фестиваль був настільки «масовим», що гостей можна була знати ледь не всіх по імені. Дощ безперестанку йшов добу до і під час фестивалю, це був самий «мокрий» наш захід але навіть ті кілька сотень людей, що прийшли, отримали купу позитивних емоцій та насолодились «мокрим джазом», це були танці під дощем, щоб зігрітись але всі залишились задоволеними.
Пізніше «дощове» прокляття спало і кілька наших фестивалів проходили в ідеальних умовах і тут жартівники уже казали, що джаз як зачарований, адже погода до фестивалю та після була поганою, а як тільки починався джаз, ставала ідеальною.
Тому звісно, що погода вносить свої корективи в наші плани але я сподіваюсь, що наша публіка дійде до того як в більшості міст, коли не погодні умови спонукатимуть відвідати той чи інший культурний захід. А наш джаз відбуватиметься за будь-якої погоди.

Про райдери

На щастя джазові музиканти дуже прості люди і ніколи не мають дуже «специфічних» вимог для своїх виступів. Хоча за багато років я помітив, що чим «крутіший» музикант, тим він простіший та менш вибагливий в побуті, на відміну від молодих, які ще нічого не досягнувши, ведуть себе як зірки, хоча в джазі зазвичай всі нормальні, але є і винятки.
Одного разу нас не попередили про те, що кілька музикантів вегани, а інколи вечері відбувались після виступів дуже пізно, тому меню в закладах було складене наперед і вносити правки було доволі складно. Тож прийшлось одному волонтеру серед ночі їхати за овочами, бо в ресторації фактично жодне блюдо не підходило для музикантів. Але голодними ми не залишили їх.
Інколи в замку ми маємо проблеми із гримерками адже нормальних приміщень, які б підходили під гримерку нема, тож були випадки коли музиканти переодягались в темниці, в музеї тощо. Коли для виступу одного колективу ми змушені були скуповувати всі світильники в одному з торгових центрів, бо для гримування потрібно було ну дуже багато світла, на вимогу колективу.
Якось, Олег Баковський організовував концерт відомого американського піаніста, Дона Фрідмана, який на жаль помер минулого року. Так сталось, що в нього був концерт в Нью-Йорку, а потім він летів через Німеччину до Токіо. Завдяки зв’язкам, Олег домовився щоб він перед Токіо дав єдиний концерт в Луцьку. Ось так і вийшов тур: Нью-Йорк-Луцьк-Токіо. Однак, саме цікаве було за кулісами. Коли Дон спробував зіграти на піаніно, сказав, що на такому він грати не буде. Загалом так вийшло, що в цілому Луцьку не було піаніно, яке йому б підійшло але таки з поваги до луцької публіки він зіграв на тому, що було.
На одному з останніх фестивалів я мав маленький шок, коли музиканти з Індії мене запитали: – «А де наші дівчата? Ми ж по райдеру писали, що нам потрібно дві дівчини». Загалом так стається, що технічні райдери ми віддаємо тим, хто забезпечує нам звук і не вникаємо в них, хіба там є специфіка, коли треба додатково дістати обладнання якого нема в наших партнерів. А є побутові райдери, які ми виконуємо. І так сталось, що необхідність мати двох дівчат, була саме в технічному рейдері, про що ми самі не прочитали, а нам ніхто і не сказав, бо технічно наші партнери все забезпечили. Отож, відійшовши від маленького шоку, я таки взнаю, що дівчата їм потрібні щоб грати на інструменті. Чому саме дівчата не став уточнювати але серед волонтерів ми знайшли добровольців, зокрема Алла Доманська з Гармидеру, які стали учасниками колективу і опанували гру в джаз на доволі цікавому інструменті.

Про фінанси

Звісно щоб організувати якісний фестиваль і привезти відомих музикантів потрібні фінанси. Ми вже звикли, що джаз не попса, це на концерт відомих попсовиків, що відкривають роти під фанеру, можна зібрати повні зали, поставивши ціну на квитки в половину мінімальної зарплати. В принципі масова культура вона й тому масова, що пропагується по телебаченню, радіо, по більшості закладах таке грає, а ось щоб почути якісну музику в нас в місті чи країні, то варто ще серйозно пошукати де. От ми і виходили з того, щоб наші джазові фестивалі не перетворити на закритий клуб, робити вхід максимально символічний, щоб кожен від студента до пенсіонера міг прийти і почути дійсно якісну музику, якої фактично майже не чути. Виконуємо просвітницьку місію.
Так сталось, що більшість нашого бізнесу дуже далека від меценацтва, від джазу. Ну люди, які слухають шансон чи попсу, навряд чи будуть допомагати робити свято джазу в Луцьку. Це в Європі бізнес вкладає в культуру, це там логотипи маленькі і їх багато на афішах, і всі однакові, а в нас, як сказав один бізнесмен, влада у всьому винна, а джаз фестивалі то твоє хобі, от і сам фінансуй своє хобі. Хіба наш бізнес розуміє, що там де висока культура, там і розвивається економіка?
Одного разу ми домовились про спонсорство із одним брендом. Суму проговорили, ми їх на рекламу запустили але коштів ми не отримали. Тобто вони нам сказали ми на цю суму дамо вам товар, ви його продайте і будуть вам гроші. Так ми джазові організатори стали продавцями товару, а що ж поробиш? Яке місто таке і спонсорство.
Був випадок коли партнер через якого ми продавали квитки вирішив, що кошти нам можна віддавати більше місяця, от так і вийшло, що я мусив позичати гроші, щоб все закрити, поки нам віддали гроші з квитків і тоді ми розрахувались з тими в кого позичили. В Луцьку загалом важко бо мало хто дотримується домовленостей, навіть якщо вони прописані. Загалом бізнес в Україні і мораль це поняття дуже далекі.

На жаль чи на щастя, я завжди кажу, що джаз поза політикою, тому від партій, фондів депутатів тощо ми також підтримки майже ніколи не мали. Один раз благодійний фонд мінімально допоміг фестивалю, то потім Олегу Баковському дзвонили, що нібито ми вам постійно допомагаємо, то підтримайте нашого кандидата. Звісно ми відмовились. Адже наш принцип джаз поза політикою є абсолютним. Хто хоче той допоможе але на жаль бажаючих мало. Лише один меценат з Києва кілька разів допомагав нам і саме головне – просив, щоб ми ніде його не згадували, бо робив це не для піару.

Якось ми організовували благодійний фестиваль. І мені порадили звернутись до одного депутата міської ради. Він з радістю сказав, що готовий допомогти. І, що найголовніше, сказав: «я дам кілька сотень гривень але ніде мене не піарте». Звісно, що я подякував але сказав, що піарити не будемо але і грошей нам не треба, якщо є бажання приходьте на фестиваль і вкиньте їх в скриньку на благодійну мету.

Що ж зробиш, якщо ми робимо благодійні фестивалі і вхід до нас символічний, хоча виступають реальні зірки і кращі музиканти з цілого світу, навіть володарі Греммі, то люди таки думають, що хіба може бути якісна музика безкоштовно чи за ціною кави?

Ну не лобіює нас ніхто з депутатів. Ми не даємо «відкатів» чиновникам, то і допомога нам завжди символічна. От і виходить, що наші фестивалі входять до десятки найкращих заходів області, міста, входять в усі плани чиновників, в каталоги для туристів тощо, а ось фінансування фестивалю то справа нас організаторів. Зате прийти депутатам «посвітитись» звісно треба, бо джаз зараз в тренді.

Фактор влади

Проводячи фестивалі ми від влади багато не очікуємо. Головне щоб не заважали. Ми вдячні дійсно тим чиновникам, які нам допомагають і сприяють фестивалям, такі є і в адміністрації, і в міській раді. Однак інколи влада намагається нам дуже “допомагати”.

Зокрема, проводячи черговий фестиваль в замку, ми раптом дізнаємось, що влада дала добро для проведення іншого заходу в замку в той же день. Звісно, що ми пишемо листи за рік, за півроку усім керівникам але хіба вони читають листи? Хіба діє у нас координація чиновників? От і так сталось, що один місцевий політик вирішив, що джаз то не той захід, який не можна «посунути» заради його події. Щоб не було конфлікту ми зробили один день не в замку, на прохання Бориса Клімчука, який повністю компенсував винаймання зали та інші організаційні моменти і вибачився через своїх підлеглих. Ми завжди готові йти на компроміси але поваги в деяких політиків до культури нуль.

Загалом дехто із влади «випадково» дізнається, щороку про наш традиційний фестиваль в замку і телефонує щоб ми перенесли, але ми дякуємо за конструктив і трішки пояснюємо їм, що такі фестивалі плануються мінімум півроку, логістика музикантів, трансфери, квитки на літаки тощо і до того ж більшість музикантів приїздить щоб грати саме в замку і фестиваль одночасно в двох містах, не дає нам змоги переносити захід. Що ж можливо колись таки буде коли і джаз почнуть поважати чиновники, можливо колись вони зрозуміють, що потрібно принаймні читати ті листи, які ми їм пишемо заздалегідь і відповіді про підтримку нас з погодженими датами це не просто папір, а ми сприймаємо офіційно та серйозно.

Одного разу представники влади вирішили мене напевно «покарати» через те, що я постійно критикую владу за пасивність в сфері культури. Ми просили забезпечити на фестиваль крісла, біотуалети та смітники. І ось я приходжу зранку в замок, а нічого не має. Телефоную і мені кажуть, ну так ви нас постійно критикуєте, що типу хочете. Ми вам даємо стільці, приїдьте заберіть. Цікаво, що в наших листах писало забезпечити це все в замку, тобто логічно із транспортуванням але інколи логіка в чиновників відсутня. Я сказав, що нема проблем, зможемо провести фестиваль і без стільців, лише подякуємо владі за «сприяння» і ось раптом стільці приїхали в замок. А один із заступників міського голови мені по телефону казав, типу Віктор, ти ж організовуєш давно фестивалі і т.д. прочитав тираду як треба все робити «правильно». Біда в тому, що знову ж таки чиновники наших листів не читають і забувають, що дають офіційно листи підтримки і гарантії але що таке гарантії від влади? Захотіли дали – захотіли забрали.

Україна отримала безвіз. А чи знає хтось, що отримати візу в Україну для багатьох країн значно важче і дорожче чим в ЄС? Так сталось, що відомі кубинські музиканти мали тур по Європі і ми запросили їх вперше відвідати Україну. І тут ми зіштовхнулись із нашою закордонною «дипломатією». Такої бюрократичної та зашорханої системи ми не зустрічали ніде, а співпрацювали з багатьма консульствами та музикантами із різних країн. Щоб отримати візи для кубинців я змушений був підключати свої зв’язки і лише завдяки одному із заступників голови Адміністрації Президента, якому велика подяка, бо допоміг реально без піару, через Київ ми посприяли в отриманні віз в Німеччині в нашому консульстві. Щоправда, ми добряче заплатили за них. І як сказали в міністерстві нам зробили дуже посильну допомогу, і можливо повернули б гроші, якби ми поїхали б до Мюнхена і написали б заяву про повернення. Що ж ми джазовим фестивалем поповнили бюджет наших дипломатів, офіційно, сподіваюсь пішли кошти на благо. Хоча прикро було чути від кубинців, що такого хаосу як в нашому дипредставництві вони ніколи ніде не бачили. Будемо сподіватись, що наша країна стане доступнішою для туристів з більшості країн, а ми відповідно будемо розширювати географію наших музикантів.

Про благодійність

Ми не комерційна організація і вирішили, що окрім культурного просвітництва музикою, ми на фестивалях максимально долучаємо громадський актив і робимо різноманітні культурні заходи, окрім музики, зокрема майстер-класи, виставки тощо. Також вже багато років ми збираємо гроші на різні благодійні справи, для бійців АТО, на лікування, родинам загиблих і багато іншого, це наша громадянська позиція як організаторів фестивалів. Але і тут ми наробили багато помилок, адже наші люди не завжди правильно розуміють благодійність.

Одного разу ми в рамках фестивалю вирішили провести афтепаті, де зробити аукціон з продажу оригінальних фото з наших фестивалів. Ми запросили депутатів міської ради, підприємців тошо і організували фуршет, колектив який грав, запросили зірку та почали аукціон. І ось так вийшло, що наші депутати все з’їли але вирішили нічого не купувати, бо як більшість сказала нам – “вибачте ми без гаманців”… От і вийшло, що ми витратились на цю вечірку більше, ніж зібрали коштів. Таких форматів ми більше не робили. Адже наша «еліта», звикла до халяви, а не благодійності, яка не для їх піару.

Помилкою також було коли ми робили вхід вільним і ставили скриньки на вході з проханням вкинути хто скільки може. Це більшість сприйняло як «вхід вільний» і типу ніхто нікому не винен. От і вийшло, що ми зібрали для благодійної мети мізер і щоб хоч щось дати для благородної мети, я і кілька дотичних до організації людей – закидали свої гроші.

На останньому «Арт джазі» ми попередні помилки врахували і написали, що вхід – благодійний внесок але від 20 грн. Подумали ми ну явно людям буде соромно кидати до скриньки таку суму але ця сума явно всім доступна. І що ми мали в кінці? 80 % відвідувачів так і вкидало 20 грн. а депутати та більшість «еліти» чекали на здачу, коли кидали більше 20 грн. А коли із скринькою підходили до глядачів, то ви б бачили обличчя деяких депутатів, коли вони діставши гаманець бачили, що у них нема маленьких купюр і вони просто «змушені» були давати більшу суму. Звісно, що це не проблема людей, адже як сказав один бізнесмен я і так скрізь даю і податки плачу, що ж прийти слухати джаз і мати культуру це ще не тотожні речі.

Форс мажори

Організація фестивалю це насправді складний процес, який триває довгий період. Фактично підготовка до наступного фестивалю, розпочинається відразу по закінченню попереднього. Рік йде переписка з колективами, підготовка логістики, пошук спонсорів, листи до влади тощо. Сам фестиваль на жаль також залежить від людського фактору. Адже музиканти і волонтери, менеджери та інші дотичні до фестивалю це люди, які можуть забути, проспати, захворіти, передумати тощо. За багато років були різні випадки але ми завжди намагались тримати марку наших фестивалів і ніколи не опускали якість музики.

Був випадок, що ми домовились про ексклюзивну торгівлю в замку однієї точки. І ось починається фестиваль, а торгівлі нема. Виявляється вони взяли більш вигідне замовлення і організовували весілля, а про джаз забули. Ось так і вийшов один фестиваль, де окрім музики гості нічого не мали, ні кави, ні чаю, бо знайти оперативно нових у нас не було можливості. А ще раз нам не віддали повної суми, про яку домовлялись, то ми за свої власні перекривали оплату світло, як то кажуть любиш організовувати свято для лучан та гостей міста, май змогу доплатити сам за це все.
Якось один іноземний колектив не розрахував свій виїзд через погоду, кордон і запізнився на 4 години на фестиваль. То Олег Баковський з іншими музикантами мусив грати кілька годин, щоб публіка не розходилась. Загалом був один з найдовших джемів в історії фестивалів.

Один раз в нас не було взагалі грошей ні на що окрім гонорарів та забезпечення райдерів, спонсори підвели і ми не змогли запустити рекламу. Так вийшло, що про захід інформація була лише на фейсбуці. Хоча як не дивно але зал був майже повний і лише деякі любителі джазу нас критикували за те, що мало реклами і вони не знали.

Коли проводимо фестиваль в замку, то ми відповідаємо там як організатори. Гості фестивалів не задумуються, що це дійсно серйозно. Колись ми пустили до замку людей із весілля, кілька чоловік щоб зробили фото. Бо вони спеціально приїхали для цього. Ми по своїй доброті їх пустили і одна пані, скоріш за все трішки на підпитку, вилізла на вежу замку, хоча це заборонено під час фестивалю, просто не догледіли і впала звідти. Потім ще довго Олег Баковський ходив в прокуратуру давати свідчення. Тому ми намагаємось робити висновки і щороку покращуємо організацію фестивалю та безпеку заходу.

Був цікавий випадок із телеканалом ТВі, який став нашим генеральним інформаційним партнером. Я домовився з ними, що ми їх кругом ставимо як генеральних. на всю продукцію, а вони безкоштовно рекламують наш фестиваль на своєму каналі. Яке було здивування у нас коли через два тижні після фестивалю – приходить до нас рахунок від каналу, щоб ми оплатили 10 000 грн. Ніби вони зробили реклами на 300 000 але дають нам супер-мега-круту знижку і ми маємо оплатити лише цю “невеличку суму”. Звісно, що ми їм подякували за партнерство але нічого не оплачували, бо попередня домовленість була про безкоштовно, а не знижки, до того ж жодних договорів з ними не підписували, а ми свої зобов’язання виконали повністю.

Інколи нас підводять волонтери, які спочатку виявляють бажання допомогти, а потім раптово пропадають і приходиться одній людині працювати за двох, трьох. На одному фестивалі я спробував себе у ролі організатора, логіста, офіціанта (розносив їжу музикантам), охоронця тощо. Загалом цікавий досвід побути скрізь при організації. Але на щастя всі, хто з нами працював дійсно викладались на 100% і без них би нічого б нам не вийшло організувати.

Про глядачів

Загалом ми любимо наших шанувальників джазу. Більшість наших постійних гостей фестивалю дають хороші позитивні емоції для нас як організаторів так і для музикантів, які із задоволенням грають в такій позитивній атмосфері і завжди готові ще раз відвідати наші фестивалі. І хоч ми дуже любимо наших глядачів, щоправда інколи вони нас не дуже.

Якось панянки прийшли за кілька гривень на фестиваль в замок і обурювались, що ми як організатори продали квитки у фан-зону, бо в нас весь замок йде як фан-зона, тобто без місць, а їм не вистачило стільців. Я запропонував повернути їм гроші але чомусь відмовились тільки обурювались, що ми погані організатори, а вони заплатили аж по 20 гривень.

Якось ми робили захід в одному із закладів Луцька. Послухавши трохи джазу, компанія місцевої “еліти” підійшла до джазменів і попросила “збацайте за 100 доларів – а бєлий лєбєдь на пруду”, звісно музиканти відмовились але трішки неприємний осад про Луцьк в них залишився…

Одного разу ми робили джазові колядки в театрі ляльок і на жаль зробили вхід вільним. Вийшло так, що людей прийшло більше ніж місць в залі, ми ще трішки пропустили на стоячі місця, а по правилам пожежної безпеки є допустима кількість людей в театрі. Довелось закривати двері, то люди шукали всі можливі входи, гримали в двері, обурювались, що ми їх не пускаємо, хоча в цивілізованих країнах зазвичай гості приходять вчасно, а не коли вже почався концерт, загалом вели себе дуже агресивно, а потім поливали брудом нас організаторів, що ми їх не пустили. Щоправда були і цікаві та позитивні гості, що не попали до нас, вони почали співати колядки під дверима театру.

Щоб не зробити помилку з вільним входом, якось ми спробували зробити вхід по запрошенням. Але на жаль ми не розрахували культури наших людей. Багато хто нагріб безкоштовних запрошень, а самі не прийшли або займали цілі ряди, а потім під час виступу пішли, бо думали, що буде грати якась попса, а не фрі джаз, а ті хто дійсно хотів прийти не отримали запрошення. Ми як організатори знову отримали порцію критики, що ми зробили захід для своїх тощо.

Загалом ми не раз самі собі робили проблеми, не розраховуючи рівня культури наших людей, не всіх звісно але багатьох. Ми ж рівнялись до Європи але нам туди точно далеко. На останній зимовий фестиваль ми зробили дуже доступні квитки, які були розкуплені ще за тиждень до початку фестивалю. Але наші люди, які зазвичай чекають до останнього, лише коли побачили, що квитків вже нема давай нам дзвонити, погрожувати тощо. Звісно було багато адекватних людей і на фестиваль потрапили всі бажаючі, бо є відсоток людей, які купивши квиток не приходили, є частина запрошень для спонсорів, які також не завжди використовуються але ось це – чекати до останнього, з багатьма зіграло злий жарт. Що саме цікаво велика частина наших гостей цього фестивалю приїхали зі Львова, бо почути такі колективи, за таку смішну ціну, це просто подарунок. Але лучани ще не навчились не тягнути все до кінця, а купувати квитки наперед. А ще скільки чиновників просять запрошень, щоправда щороку менше, адже ми не даємо…

І ще багато наших помилок, проколів, багато чого ми будемо робити по-іншому і щоразу намагатимемось розвиватись разом, роблячи щороку кращі фестивалі. Так це терниста дорога, особливо в пост совковій країні, де культура має залишковий характер. Де керують культурою або колишні комуністи, або ті, хто користується їхніми методичками, і навіть «патріоти» надають перевагу «шароварщині», що подається як єдино правильний стиль і форма, де справжня музика не цінується, а поваги до музикантів майже нема, де бізнес краще проп’є за вечір більше ніж дасть гроші на фестиваль, де кіч стоїть вище ніж мистецтво, яке дійсно має вартість, де чиновники, в більшості, не всі звісно, бо є і хороші винятки, замість того щоб запропонувати допомогу ще й роблять перепони.

Якщо зробити короткий висновок, то щороку після кожного фестивалю я кажу собі, що все, більше не буду щось в Луцьку робити. Маю купу проблем, інколи докладаю свої гроші, витрачаю багато свого часу, нервів тощо, а натомість отримую «подяку» у вигляді негативу, анонімних коментарів, що поливають брудом, думок «експертів» як у нас все погано тощо. Але з іншої сторони розумію, що познайомився з десятками нових людей, відкрив музикантів з інших країн, почув якісну музику, організував для лучан та гостей міста свято джазу та ще й зібрав кошти на благодійність, таки люблю я дарувати людям радість, можливо це егоїстично але й просвітницьку місію ніхто не забирав. Адже культури потрібно вчитись і якщо ми джазом хоч інколи вносимо щось хороше в наші сірі будні, то таки джазу в Луцьку бути. А ще щороку до нашої маленької джазової команди приєднуються нові люди, які і показують цим, що все не дарма. І гостей фестивалю щороку приходить більше. І маю надію фестиваль 25-27 серпня в Луцькому замку покаже, що цей фестиваль потрібен місту та області, що влада готова сприяти, а ви лучани та гості міста створите казкову атмосферу свята джазу і ми проведемо літо джазом в Луцькому замку. Адже як свідчить одна легенда… хоча це вже інша історія. До зустрічі на джазі!