Чи можливе об’єднання УПЦ та ПЦУ? Що думають настоятелі луцьких храмів про майбутнє УПЦ

Чи можливе об’єднання УПЦ та ПЦУ? Що думають настоятелі луцьких храмів про майбутнє УПЦ

У січні 2023 року частина священників Української православної церкви оприлюднили звернення до своїх архієреїв, в якому поставили їм десять незручних запитань. Вони стосуються чіткого юридичного розмежування з Москвою, статусу церкви в Україні та засудження заяв патріарха Російської православної церкви Кирила.

«Сила правди» в ці дні звернулася до декількох настоятелів луцьких храмів УПЦ, щоб з’ясувати їхню позицію стосовно подій, які відбуваються з релігійною організацією. Серед них виявилися і декілька ініціаторів звернення до архієреїв.

А почали опитування з простого питання: якою мовою служите?

«Буде благословіння нашого правлячого архієрея служити на українській мові, будемо служити українською», – переконує настоятель Свято-Петро-Павлівського храму у Луцьку Богдан Линник.

«Наразі ми звершуємо богослужіння на церковно-слов’янській мові. Але в нашій єпархії є багато приходів, де звершується на українській мові. Це залежить від бажання людей. Якщо є бажання людей, то проблем нема, можна звершувати на українській мові. В нас багато храмів практикують, особливо в Луцькому районі», – пояснює настоятель храму Волинської ікони Божої Матері у Луцьку Олександр Богданов.

Настоятель храму Волинської ікони Божої Матері у Луцьку Олександр Богданов

«70 на 30. Ми перейшли частково на українську мову після собору у Феофанії. Підтвердити те, що УПЦ відділяється від МП, і, щоб воно в пам’яті людей залишилось. Перший крок, що ми зробили, ми читаємо Євангеліє українською мовою. Також на хорі в нас антіфони та «Господі помилуй» співають українською мовою.

Поки ми священники частково переходимо. На це є багато причин. Якщо без лукавства зайвого, не готові люди і не готові ми. От я, наприклад, священником з 89-го. Всі молитви на пам’ять. Все знайоме та близьке і, щоб не корьожити тут мову, ми поступово переходимо. І, щоб воно було для людей м’ягше.

Я взагалі прихильник маленьких кроків. Якщо великими кроками, то можна наробити біди. Насправді в людей також глибоко закладене таке сакральне відношення до слов’янської мови. І просто так заявити – не сприймають. Ми попробували, люди підійшли, попросили: «ну не так швидко, будь ласка». То ми на прохання людей поступово, частково», – розповідає настоятель Свято-Марії Магдалинівського храму у Луцьку Олександр Колб.

Упродовж останніх чотирьох років понад півтори сотні релігійних громад на Волині перейшли з Української православної церкви до Православної церкви України. Деякі – разом з настоятелями храмів. «Сила правди» запитала думку луцьких священників про такий вчинок своїх колег.

«Кожна людина має свій вибір. Ви маєте вибір піти журналістом. Могли піти в іншу професію. Я вибрав служити церкві. Теж мав можливість піти в інший заклад. Кожна людина має вибір я залишаюсь в УПЦ», – прокоментував Богдан Линник.

«Кожен в праві вибрати свій шлях. Чи це шлях спасіння чи шлях погибелі.
– А в вашій релігійній громаді піднімалося питання переходу до ПЦУ?
– Ні. Ніколи не піднімалося. Навпаки ще питали: батюшка, змилуйтеся хоч не здумайте переходити», – каже настоятель Свято-Воскресенського храму у Луцьку Іван Сургент

Настоятель Свято-Воскресенського храму у Луцьку Іван Сургент

«Я за них не можу розписуватися, осуджувати, критикувати в жодному разі. За себе можу сказати. На даний момент наша парафія не готова. І на те є теж ряд причин. Якщо казати так правду відкрито, я не задоволений керівництвом УПЦ, страшно не задоволений. Їхніми діями, їхніми заявами, взагалі всім тим, що робить наше вище керівництво УПЦ. І перейти в ПЦУ зараз не бачу ніякої можливості, в силу того, що і там немає порядку», – розмірковує Олександр Колб.

На запитання: «Як вони ставляться до рішення свого керівництва щодо заборони служити священникам, які перейшли в Православну церкву України», священники відповіли так:

«Крок єпархії – це не мій крок. Є священноначаліє, тобто керівництво єпархії, яке вирішує ці всі питання», – висловився настоятель Свято-Вознесенського храму у Луцьку Валентин Чічков.

«Я не маю права відповідати за архієрея. Архієреї відповідають за себе. В їхніх повноваженнях керувати, розглядати справи. Я не маю права такого», – каже Богдан Линник.

«На мою думку, це є неправильно. Але ми не указ нашим вищим керівникам. На жаль, вони поступають так як вони бачать, як розуміють. Взагалі треба до кінця знати, що таке священний сан. І, наприклад, якщо священник в силу якихось канонічних порушень, які дійсно згідно з апостольськими правилами викликають його в заборону, то коли він помирає, його все-таки хоронять як священника. Тобто, сан не можна зняти. І коли вони пишуть, що і заборона служити, і зняття сану, і заборона благословляти, носити підрясник, то це вже порушення всіх канонічних правил», – переконаний Олександр Колб.

У травні 2022 року відбувся Собор Української православної церкви, який змінив статут релігійної організації з метою нібито розірвання усіх зв’язків з Російською православною церквою. Проте після цього, статус УПЦ в релігійному світі став не до кінця зрозумілий. Вона визнає себе повністю автокефальною, автономною, чи самокерованою частиною у складі якоїсь Помісної Православної Церкви, зокрема РПЦ? 

Ось що думають священники про статус УПЦ після рішення Собору УПЦ 27 травня, зміну статуту та про розірвання нею всіх зв’язків з РПЦ після 27 травня.

«Так. Нещодавно була прес-конференція в Києво-Печерській лаврі, де пояснили всю тут ситуацію, яка пов’язана із статутом Української православної церкви. Наш митрополит вже не бере участі в синодах Російської православної церкви.
– Ну але залишається в статуті згадка про цю грамоту Олексія. 
– Ну, це тільки згадка.
– Чи могло бути оце розірвання, автономія, в односторонньому порядку? РПЦ ж не підтримала, не схвалила рішення цього Собору?
– Найголовніше, що УПЦ, увесь її єпіскопат розуміють, що уже такого шляху до Росії точно не буде», – прокоментував настоятель Свято-Благовіщенського храму у Луцьку Володимир Літвенчук.

Настоятель Свято-Благовіщенського храму у Луцьку Володимир Літвенчук

«Ознака мироваріння – це ознака реальної самостійності, незалежності помісної церкви. Також в даний час ми багато приходів відкрили за кордоном. Тому, що українці внаслідок війни, військової агресії Росії проти України, змушені втікати. Зараз, в період Різдва, коли ми прославляємо народженого Спасителя, Христос, який народився і сам став біженцем, мусив тікати від Ірода, переховуючись в Єгипті від злого Ірода, який хотів його погубити. Сьогодні ця паралель проходить на наших біженців, які також змушені тікати від вже сучасного Ірода, який переслідує нас. І тому вони бажають, щоб за кордоном були свої, українські парафії, приходи, де можна було б молитися, гуртуватися, спілкуватися, бо це дуже важливо», – пояснює свою позицію Олександр Богданов.

«Адміністративно, юридично, зовнішньо – так, – вважає Олександр Колб.
– А як ні тоді?
– Духовно.
– В чому це виражено?
– Наш очільник, предстоятель митрополит Онуфрій продовжує поминати Гундяєва. І в оновленому статуті все таки є посилання на грамоту 90 року від московського патріарха Олексія. Диптих все-таки один. І в ньому є 16 на сьогоднішній день. І серед тих 16-ти є УПЦ?
– Немає.
– То чого ви мене питаєте. Це є документом справжнім. Як сказано в Святому писанні: все інше – лукавство. Поки УПЦ немає в диптиху, значить її немає, значить вона є складовою. Так, це правда, гірка правда».

До Собору УПЦ, який відбувся у травні минулого року, в її статуті була закріплена норма про необхідність згадування ім’я патріарха Кирила в усіх храмах. На практиці до 2022 року вже й так мало хто це робив у волинських храмах, а після 24 лютого це взагалі було б рівноцінно самогубству. Тим не менше, «Сила правди» запитала настоятелів храмів про це.

Усі опитані священники одноголосно запевнили, що не згадували Кирила ніколи. Щодо дій деяких своїх колег по УПЦ, які досі тримали в церковних приміщення портрети Кирила, як з’ясувало СБУ під час нещодавніх обшуків, відповіді теж були схожими. На кшталт: Я за них відповідальності не несу.

«Є в них (портрет Кирила, – авт.), нема, був, не був. Стверджувати або заперечувати я не буду», – каже Богдан Линник.

«Це в них треба питати. Я не знаю для чого вони його тримали і чим вони це мотивували. В мене нема портретів Кирила і не було. І не буде, бо вони мені не потрібні. В мене є ікони», – прокоментував Іван Сургент.

«У нас на Волині наразі ніде не поминають патріарха Кирила. Наприклад, в нашому храмі його ніколи не поминали, скільки тут храм є, то з 2014 року, тут ні разу не поминали. А були такі храми, що поминали, а були такі, які ще поминали після Собору 27 травня. То з ними робилася відповідна робота і вони вже цього не роблять», – запевняє Олександр Богданов.

«Якби людина вдома помістила фото свого кумира, то за що ту людину засуджувати. В кожного свої кумири. Хтось любив Боярського, хтось Аллу Пугачову. От ти вдома собі повісь і любуйся. Щоб виправдати, монах живе в келії і, якщо він собі повісив, то ще можна виправдати. Але, якщо в публічному місці, то це неправильно, далеко неправильно. В радянські часи портрет Ілліча був у всіх школах і в кабінетах усіх начальників. І це нормально було. Але в якісь моменти це церква перебрала на себе. Неправильний момент. В церкві є ікона. І в того намісника в кабінеті мала б бути ікона. Значить не так він думає як я думаю», – висловив свою позицію Олександр Колб.

Ще торік навесні серед священників УПЦ виокремилася ініціативна група, яка закликала керівництво церкви оголосити анафему патріарху Кирилу. Тоді під зверненням підписалося чотири сотні священників, з них приблизно четвертина – волиняни. Щоправда, серед так званих підписантів не було жодного єпископа. Це свідчить про невизначеність, або пасивність саме верхівки УПЦ. Що кажуть священники зараз про ініціативу оголошення анафеми патріарху Кирилу?

«Є певні інституції, які судять патріарха. Це – архієрейський собор, який має право це судити, або помісні патріархи. Тут священники вже направили листа до вселенського патріарха. Тепер справа за ним. Тепер він лише має право з іншими патріархами на соборах вирішити. Це не компетенція священників. Бо як почнеться отакий балаган, тоді ми не збережемо церкву як структуру. Ми висловили свою претензію, незгоду. Але, щоб це рішення було законним, а не просто об’ява політична, а мало якусь силу духовно-юридичну, тому є певні інституції, які цим повинні займатися», – пояснив процедуру Олександр Богданов

У 2018 році Верховна Рада України прийняла закон, який зобов’язував змінити назви релігійні організації, керівний центр яких розташований в країні-агресорі. Сам документ не містить конкретної прив’язки до якоїсь із конфесій, проте запроваджує певні принципи, за якими можна вирахувати підпорядкованість релігійної організації в Україні російському центру. Закон на практиці досі не запрацював.

На запитання: «Чи підтримуєте ви ідею перейменування УПЦ в РПЦ, як це передбачено законом від 2018 року і який КСУ визнав конституційним», відповіді були такі:

«Звичайно, що ні. Як ми можемо переназивати, якщо в нас вже є назва «Українська православна церква», – вважає Валентин Чічков.

Настоятель Свято-Вознесенського храму у Луцьку Валентин Чічков

«Яка ми Російська православна церква? Всі – українці, прихожани, священнослужителі. Всі допомагаємо, буквально цих 11 місяців війни. І сьогодні перейменовувати? А як тоді далі має бути це все? Всі прихожани, більше 4 мільйонів православних УПЦ сьогодні стають росіянами?» – каже Володимир Літвенчук.

«Якщо церква відділена від держави, то чого держава лізе в церковні питання?» – дивується Іван Сургент.

«Там прийнятий був закон перейменувати ті релігійні громади, де керівні центри знаходяться в державі, яка визнана нами державою-агресором. Таким чином після 27 травня, коли був прийнятий наш новий статут зі змінами, наша церква під цей закон не підпадає», – переконаний Олександр Богданов.

«Ці всі моменти та рішення про перейменування УПЦ в РПЦ в Україні це все були такі поштовхи, на які мало б реагувати наше священноначаліє. Не блокувати, а реагувати. Як реагувати? Повним відділенням від РПЦ. Якщо мені в школі дають зауваження, що в мене неправильна поведінка, від нього вимагають виправлення. Оце було зауваження від держави. Тоді, я вважаю, воно було зауваженням. На нього відреагували? Ні. Його заблокували. Звісна річ, що тепер його піднімуть. Мене це абсолютно не дивує. Підняли і далі будуть іти до кінця, я так розумію», – каже Олександр Колб.

З початку повномасштабного вторгнення Росії Україна запровадила санкції до майже двох десятків діячів Української православної церкви, в тому числі і серед вищого керівництва. З листопада Служба безпеки України провела близько сотні обшуків у храмах УПЦ по всій країні. Знайшли проросійську літературу, листування з «кураторами із Москви», георгіївські стрічки, паспорти РФ. Підозри отримали вже кілька десятків осіб. Також, суди вже оголосили 5 обвинувальних вироків священнослужителям УПЦ за колабораціонізм і співпрацю з ворогом.

«Сила правди» запитала у настоятелів луцьких храмів, як вони почуваються в одній релігійній організації разом з такими діячами.

«Ми, особисто, допомагаємо нашим збройним силам України. І фінансовою і гуманітарною допомогою. А за схід я не знаю, просто не чув, що там відбувалось», – розповів Валентин Чічков.

«Той, хто сьогодні виступає проти державності, той, хто виступає проти України, вони мають нести персональну відповідальність за це все», – відповів Володимир Літвенчук.

«Я за них відповідати не буду. Як спитають мене, що я зробив, чи я допомагав? Я допомагав нашим солдатам. Ми молебні служимо. Ми веземо допомогу, ми 10 бронежилетів купили, ми завезли дуже багато медикаментів. Ми допомагаємо нашим військам», – каже Богдан Линник.

«Кожен з нас буде відповідати за свої гріхи. Ви – за свої. Я – за свої. Кожен дасть відповідь за себе, а збирати там… чи це правда чи не правда і ще розказувати іншим, це не красиво і не потрібно», – висловився Іван Сургент.

«Якщо доказані факти колаборації, то і церква має реагувати. Відповідно такого священника треба в заборону однозначно», – Олександр Колб.

Під час обшуків у храмах УПЦ найзашкварнішим можна назвати випадок із Микитою Драчинецьким. Спочатку цей священник заперечував коронавірус, а потім ним захворів. Про це написали журналісти. Він образився і прийшов в редакцію сваритися, водночас спеціально кашляв на медійників.

У листопаді 2022 року його висвятили на керівника Буковинської єпархії. А вже наступного дня до нього завітали СБУшники, де застали роздягненого послушника.

«Що я можу сказати? Я там не був, я не знаю.
– Чи логічним є його підвищення після цієї історії?
– Я думаю, що предстоятель нашої церкви розібрався в цій ситуації, яка була. Мені здається, що треба було трішечки почекати поки все виясниться, а тоді вже…
– Ви взагалі вірите в цей випадок?
– Я там не був, я не знаю, я не вірю в це», – відхрещується Володимир Літвенчук.

«Я не буду стверджувати, що це було, але й не буду стверджувати, що цього не було. – А стосовно його підвищення? – Ви мене просто ставите в дуже незручне положення. Ну, як я маю право казати: Ваше блаженство, ви вчинили не правильно. Хто ти такий Богдан? Настоятель у Луцьку? І ти будеш вказувати, як робити блаженнішому. Чи казати: Нє, ви, блаженнійший, неправильно зробили. Ну, я священник відповідаю за себе, ну, як ви не розумієте», – дивується запитанню Богдан Линник.

Настоятель Свято-Петро-Павлівського храму у Луцьку Богдан Линник

«Раз був прецедент, раз така розмова, поки не виправдали людину, то як її можна висвячувати? Не правильно. Але ще раз, я – рядовий священник, піхота. А піхота генералу не вказує», – каже Олександр Колб.

Один із компромісних варіантів, який пропонують громадяни та експерти-релігієзнавці в нинішній складній релігійній ситуації в Україні – об’єднання Української православної церкви з Православною церквою України. Тривають дискусії на яких умовах це могло б відбутися. «Сила правди» запитала в луцьких священників, чи вважають вони можливим злиття найбільших релігійних організацій в Україні.

«Спочатку від керівництва це все йде», – зняв з себе відповідальність Валентин Чічков.

«Я готовий до об’єднання. Тільки я хотів би сьогодні запитати тих, хто знаходиться в Православній церкві України, а чи готові вони до об’єднання? Оце питання після мого переходу, після тих 22 днів, це питання мене дуже бентежить. Чи готові вони до об’єднання, чи готові вони перестати захоплювати храми, перестати робити якісь неправомірні дії по відношенню до громад Української правславної церкви.
– Продовжуючи тему можливого об’єднання УПЦ та ПЦУ. Ви в це вірите, і що для цього потрібно?
– Потрібна любов. Потрібна воля Божа, щоб це сталося. І потрібно бажання, бажання ієрархів, бажання священників, бажання багатьох людей, в яких воно є. І ми це бачимо. В часі війни потрібно було б щось зробити, щоб стала одна церква. Віримо в це, як буде перемога нашої держави, так і буде перемога в церкві. Дуже шкода людей, що вони розділені. Вірю, що це станеться», – налаштований позитивно Володимир Літвенчук.

«Напевно, доречне, так як збираються комісії, розглядають різні питання про те, щоб дійти до спільної розмови, спільних знаменників. Значить воно доречне. Хватить війни.
– На вашу думку, воно можливе найближчим часом?
– Звичайно можливе, бо всі цього хочуть», – підтвердив Богдан Линник.

«Можливо таке колись і станеться, але все повинне бути в рамках закону. В рамках канонічного єднання, канонічних правил. Має прийти син до батька з покаянням, не батько до сина з покаянням і каятися в тому, що син согрішив. Хто відділився хай приєднується і тоді буде злиття УПЦ і ПЦУ», – висловив своє бачення Іван Сургент.

 «Я рахую, що повинно бути все-таки об’єднання, коли дві церкви рівноцінно об’єднуються. Воно повинно бути, бо Україна заслуговує мати більший статус – статус патріархії. 
– Ви вважаєте, що це доречно і, що зараз є така можливість?
– Церква – це такий механізм, де не можна приймати рішення під впливом якихось політичних подій. Це робиться на віки і назавжди. Тому це треба робити виважено. Тому що війна вона пройде і Україна переможе. Але ми повинні мати ще й духовну перемогу в тому, щоб не виникало питань, яка має бути церква. Щоб ніхто не дорікав, що вона не зовсім автокефальна, не зовсім помісна. А, щоб вона була єдина, визнана всіма помісними церквами. Щоб нас очолив патріарх, який теж був визнаний всіма церквами світу. Це така велика мета, до якої ми всі маємо прагнути», – каже Олександр Богданов.

«Мрія така. Треба тих, хто не хоче, тих, хто проросійський, хто готовий йти в катакомби, йти на смерть, не розуміючи, що вони не роблять ніякої користі ні для України, ні для церкви, ні для нашого народу. Ну, якщо вони так крайньо настроєні, дати їм можливість виїхати, залишитися там, де вони хочуть. Тобто в РПЦ йти собі спокійно. Залишаться люди, які справді хочуть миру, благополуччя для церкви, для України, для народу.

Так само і з сторони ПЦУ. Там треба також трішечки навести порядок. Я не маю права критикувати. Якщо я в УПЦ, то я своїх критикую. А чужих… і чужими я б їх не хотів називати, бо це теж неправильно. Але, на жаль, там теж є багато проблем. Політичних проблем. І на сьогодні переважна більшість не готова до цього злиття, як ви його назвали. Я теж їх розумію. Значить і з тієї сторони має бути якесь очищення. Тих, хто настроєний політично, агресивно. Значить їх теж відділити, а отой кістяк об’єднати. Отоді мені здається буде толк. Але я розумію, що це – дитяча мрія», – підсумував Олександр Колб.

Настоятель Свято-Марії Магдалинівського храму у Луцьку Олександр Колб

Нагадаємо, напередодні «Сила правди» розповідала як відбувається перехід парафій УПЦ до ПЦУ на Волині.

 

Костянтин Яворський