Аби протистояти Палиці: якою була конференція «Народного руху України»

Аби протистояти Палиці: якою була конференція «Народного руху України»

21 вересня, 9:30. В холі луцького готелю «Україна» поки порожньо. Та вже з 10-ї години за одними з дверей волинський осередок «Народного руху України» заводитиме гімн, говоритиме про об’єднання і називатиме прізвища тих, хто балотуватиметься до Луцькради.

Чому партія не хоче самостійно обирати свого кандидата в мери, що думає про свої шанси та про що говорили після фрази «А тепер вимикаємо трансляцію»? Центр журналістських розслідувань «Сила правди» відвідав конференцію однієї з найстарших політичних сил України, яка на Волині цьогоріч все ж збагатилася новими обличчями, включивши до команди цілу низку місцевих активістів.

«Ви ще між собою познайомитесь»

До готелю першою приходжу я. Запитую на рецепції, де буде конференція і лишаюсь чекати на початок у холі. Спостерігаю за тим, як адміністраторка запитує ще у кількох людей, які підходять до неї, чи вони організатори. Щоразу «ні». Та коли вони все ж з’являються, їх видно одразу – несуть з собою банер та синьо-жовтий прапор. Знайома журналістка, яка, як я дізнаюся за пів години, стала п’ятим номером у списку до Луцькради, гукає мені: «Маріє, заходь!» Заходжу і спостерігаю за приготуваннями.

Коли спілкуюся перед стартом заходу з членами партії, питаю, скільки приблизно все триватиме. Кажуть, що не довше, ніж півтори години. Одразу відчуваю контраст з іншою конференцією, на якій днем раніше пробула майже п’ять годин. Виявляється, що волинський «Народний Рух України» висуває своїх кандидатів лише до Луцької міської ради, тож багато часу на оголошення імен та голосування дійсно не потрібно.

Спершу вішають прапор з логотипом «Народного Руху України». Згодом у своїй промові очільник волинського осередку партії Дмитро Климук наголошуватиме, що їхня політсила – єдина, яка своєю символікою обрала синьо-жовтий прапор, а за основу логотипу взяла герб. Та поки стяг прилаштовують то до однієї стіни, то до іншої. А на підлозі розгортають банер. Вже за трохи за спинами спікерів буде великий надпис «Об’єднались, щоб перемогти» і три різні логотипи під ним.

Місяць тому, 20-го серпня, громадська організація «Розвиток Мікрорайонів Міста» та місцеві осередки партій «Народний контроль» і «Народний Рух України» оголосили про своє об’єднання під брендом останніх. Основною ідеєю було залучити якомога більше волинських активістів і сформувати опозицію чинній владі. А депутат Луцької міської ради та перший номер у списку «НРУ» Павло Данильчук навіть говорив, що балотування від конкретної партії – це лише формальність, на першому ж місці єднання. Людей на презентації 20-го серпня було мало. Конференція 21-го вересня також була в так званому форматі «для своїх».

Захід починають без запізнень, запускають стрім у Фейсбуці. Головує Дмитро Климук. Спершу запитує, чи присутні члени територіальної виборчої комісії. У відповідь тиша. Оголошує, що у будь-якому випадку пряму трансляцію партія веде, журналісти на зібранні присутні, тож причин вважати конференцію недійсною не буде. На черзі гімн. Всі підіймаються і починають співати. Самі. Без вмикання записів.

Оголошення порядку денного, обрання головуючого і лічильної комісії. Павло Данильчук та Наталія Грушка, лідерка «Розвитку Мікрорайонів Міста» і третій номер у списку волинських «рухівців», сідають біля банеру обличчям до залу. Рахуватимуть голоси. Хоча, зрештою, рахувати буде нічого. Як майже на всіх таких «суто формальних» конференціях, всі рішення приймають одноголосно.

У першу десятку після згаданих раніше Павла Данильчука, Дмитра Климука і Наталії Грушки потрапили інші місцеві активісти. Четвертим номером став голова «Волинської спілки ветеранів АТО» Вадим Ваврищук. П’ята – журналістка і громадська діячка Марія Доманська. Шостий номер дістався керівникові луцького осередку «Народного контролю» Олегу Бондаруку. Сьомою партійці обрали чинну депутатку Княгинівської сільської ради Анну Войтюк. Восьмий – очільник клубу козацьких спортивно-бойових мистецтв «Герць» Роман Ковальчук. За ним пластунка і працівниця «Центру патріотичного виховання дітей та молоді» Марина Плотнікова. А замикає десятку скульптор, квітникар і громадський діяч Василь Рижук.

Дмитро Климук говорить про те, що в команді досі між собою добре знайомі не всі. Згадую слова Марії Доманської про те, що вона погодилася приєднатись до партії менш ніж добу тому. Климук веде далі – тут зібрались люди, яким ще лише доведеться шукати спільну мову, аби разом працювати далі. Вкотре наголошує: головне – об’єднання. І підсумовує: «Ви ще між собою познайомитесь».

Спільний мер і розмови «у дворах»

Свого кандидата у мери Луцька «рухівці» не висувають і говорять про іншу стратегію. Вони хочуть об’єднати всі політичні сили, які готові протистояти Ігорю Палиці і разом висунути єдиного кандидата, аби збільшити шанси умовної опозиції.

«Зараз є загроза від «За Майбутнє» – колишнього «УКРОПу» – і інших партій, в яких перебували ці люди. А ми розуміємо, що Палиця хоче поставити свого намісника тут, аби керувати Луцьком надалі. Ви бачите, яким чином зараз дерибанять землі, як в Старому місті просувається новий генплан і інші болючі питання, які не вирішуються. Ми розуміємо, що команда Палиці працює і інші кандидати не мають такого рейтингу, аби висунуту конкурентну кандидатуру до кандидатури, яку висуває «За майбутнє», це Ігор Поліщук», – каже Дмитро Климук.

Я ж слухаю і подумки підраховую дні. Реєстрація кандидатів триває до 24-го вересня. Вже – 21-ше. Більшість партій вже провела свої конференції і обрала потенційних мерів. Не оголосив свою кандидатуру на посаду міського голови Луцька лише «Голос» та ще кілька партій, які вже з усім визначались і от-от проведуть конференції. Чи є час для переговорів, про які йдеться? І, найголовніше, чи є час, аби донести свої ідеї людям, які про них все ще не чули?

Тим часом до зали заходить Віктор Кривенко – народний депутат восьмого скликання (2014-2019 роки), «рухівець». Слово одразу надають йому. Кривенко запитує, чи вже закінчили з формальною частиною і голосуваннями. Почувши ствердну відповідь, каже вимикати пряму трансляцію, бо далі вона сенсу не має та і конкурентам нічого слухати про їхню стратегію. У залі сміються. На цьому прямий ефір у Фейсбуці закінчується.

Політик говорить про велику конкуренцію. Згадує президентські й парламентські вибори і те, які помилкові рішення частина команди прийняла тоді. Радить волинському осередку багато говорити з людьми особисто і сприяти тому, аби люди йшли на вибори, навіть незалежно від того, чи обіцяли вони свій голос «рухівцям». В цей момент у однієї з жінок у залі дзвонить телефон. Кривенко жартує:

«Та беріть! Може то виборці? Беріть!»

Жінка посміхається, піднімає слухавку і виходить в коридор. Кривенко ж продовжує:

«Той, хто не ходить на вибори, зневажає нашу історію. Не треба приходити на Покрову чи на 8-ме травня до пам’ятників ветеранів. Ти їх зневажаєш. Не треба одягати червоно-чорну маску чи прапор на машину вішати. Ти зневажаєш тих воїнів, які зараз воюють. І зневажаєш тих, хто своїх воїнів не дочекався. Не так важко прийти проголосувати»

Після цього додає, що загалом в Україні до місцевих рад балотуватимуться близько 800 кандидатів «Народного Руху України». Називає це хорошим результатом і говорить про потребу боротися. Промова триває ще кілька хвилин. Запитань немає. Конференцію завершують. Всі підіймаються, аби знову заспівати гімн. Кривенко запитує, хто вміє гарно співати. У залі відповідають – всі. Приміщенням розноситься «Ще не вмерла України…»

Далі спільні фото і приватні розмови. Ще трохи далі – місцеві вибори.

 

МАРІЯ СМИК