З приводу “цікавого” допису Сергія Притули

З приводу “цікавого” допису Сергія Притули

Як на мене, цікавим у цій ситуації є лиш саме ім’я Сергій Притула. І, власне, цікавим воно є лиш для шанувальників його творчості. Я теж довгий час не ходив у храм бо мені “заважали” бабушкі-дєдушкі, політика з церковного амвону і т. д. і т. п.

Але дивлячись на самого себе крізь призму вже прожитих років, нині розумію, що заважати мені будуть завжди і всі, допоки я не зрозумію, що спасіння моєї душі, це власне спасіння “моєї душі”. Як говорив свт. Василій Великий: “безумцю, хто попіклується про твою душу, коли ти сам її занедбуєш?”

Ми усі, на різних етапах свого життя, дозволяємо собі жити так, що якби на нас і на наші вчинки дивились зі сторони, то могло б скластися враження, що ми ведемо себе так, бо маємо упевнення, що ніколи не помремо, а якщо і помремо то відповідати за себе ні перед ким не будемо.

Це правда. І вона стосується усіх без виключення. І людей невіруючих і людей церковних.
Ми маємо явний брак віри в Живого і Всюдиприсутнього, безвідповідальне базікання на важливі теми.

Кожен з нас видається самому собі таким мудрим, розважним. Дивним лишається одне. Мало хто з нас буде розмірковувати про нюанси в хірургії, в ядерних технологіях, у фізиці чи в біології. Але усі ми “знатоки” у богослів’ї. Перебуваючи в такій гордості, не бажаючи абсолютно нічого робити у своєму житті, не маючи навіть на меті собі в чомусь відмовити, ми звичайно, що станемо опонетами Церкві Христовій, яка, як завжди, не так вчить, не такий приклад показує. «Та й взагалі навіщо та Церква зі своїми попами-бізнесменами чи політиками», кожен сам собі піп….

Але у всьому цьому є проста істина! Ми забулись, що ми усі ПРОСТО люди. І хочемо ми того чи ні, кожен у свій час помре і стане перед лицем Бога (я щиро шкодую бідолашних атеїстів, які збожеволіли і переконують себе і інших, що коли вони помруть, то просто зникнуть, і лишать після себе лиш коротку пам’ять).

Відтак ми просто не виросли за межі свого егоїстичного “Я” і вважаємо себе “богами” зі світом, який крутиться саме навколо нас. Ми не розуміємо, що це ми піщинки у світі. Ми банально не доросли до того, що життя прекрасне. Що за нього треба боротись. Що воно не обмежується 70-ма чи 80-ма роками, а продовжується у вічності. Ми не доросли до того, що його потрібно не просто проіснувати, а ПРОЖИТИ.

Прожити як ЛЮДИНА. А це дуже багато. Тому щиро бажаю Сергію, пережити цей момент миттєвої слави, коли йому здається, що світ крутиться саме навколо нього, коли бабушкі-дєдушкі, як професійні ДРГ, змогли такій зірці завадити зробити велике “одолженіє, якомусь богу”.

Прийде час і буде не до жартів…

Взагалі слава Богу що брат Сергій таки прийшов у храм. У кожної людини своя дорога до Бога. І якщо ми будемо щирі самі з собою, то Він неодмінно нас знайде у цьому світі у свій час. Цього бажаю усім нам в час Великого Посту.

Коментарі

коментарів


Коментування вимкнене.